Спостерігаю таку от тенденцію: люди не люблять читати гарних новин, більше полюбляють кримінал. Але якщо в новинах побутуватиме один тільки негатив, виникне питання: «Невже не відбувається нічого хорошого?».
От захотілося поговорити про архітектуру.
Тема дуже важлива, особливо для Бердичева.
А вирішувати вже вам – гарна це новина, чи навпаки.
День чи два назад я прочитала, що найбільшої похвали заслуговує той архітектор, який вміє поєднувати в будівлі красу та зручність для життя… і задумалась.
А сьогодні от гуляла вулицями нашого міста. Люблю я Бердичів, що тут приховувати. Здається, що таких вулиць і будинків, як у нас, немає більше ніде. Все має свою історію, цікаву та не всім відому. Однак, у повсякденній метушні, коли всі кудись поспішають, ми не помічаємо, чи не хочемо помічати те, що у нас не так. Натомість же говоримо, що в місті все добре.
Сьогодні мою увагу привернув будинок навпроти центрального універмагу. Нічого особливого – просто будівля, яка розмістила у собі декілька магазинів. Але цей будинок не може залишитися непоміченим – і причина цього дуже банальна: він різнокольоровий. І це не той випадок, коли яскраві кольори створюють певний колорит, виділяючи щось поміж сірого і надаючи йому сенсу. Це свідчення того, що в місті вже давно не наводили «справжнього» порядку.
Звичайно, зараз не дуже вдало та актуально говорити про архітектуру міста і привід для цього зрозумілий. Але тим не менше про це потрібно говорити.
У архітектурі Бердичева змішано декілька культур. Але дивлячись на сірість, невдале поєднання кольорів, несмак, безмежність непотрібної реклами, кількість бездомних тварин та сміття – можна зробити висновок, що «культури» в нас не дуже «культурні». І нікому до цього немає діла. У нас не існує конкретного комплексного підходу, все робиться аби як. Реклама на фасадах будівель та парканах міста розміщується за одним єдиним принципом: «Чим більше – тим краще».
Справжній архітектор – це той, хто знає різницю між тим, що можна зробити і що треба зробити. Перші спроби «навести у місті порядок» ніби й були зроблені: була відреконструйована головна площа міста, з’явилася площа Героїв Майдану, зник пам’ятник «вождю пролетаріату», почався ремонт театру… Але щось не так все одно…В чому ж причина?
Стиль сучасних європейських міст поєднує в собі чотири базові принципи.
Це – прогресивний архітектурний стиль, сучасні будівельні матеріали, середовищний контекст, символічні та ідеологічні параметри міста і держави загалом.
Набагато приємніше дивитися на вулиці з лаконічним поєднанням кольорів, коли архітектура будівель виконана в одному стилі, коли все довершено і просто. За таким принципом «живуть» сучасні міста Європи, до якої ми так прагнемо.
Вдивляючись в Бердичів, можна впевнено стверджувати, що поки що ми тільки голосно кричимо: «Ми – Європа!!!», але ніяких дій, щоб це підтвердити, не здійснюємо.
У Бердичева є все для того, щоб це реалізувати, поєднати ідеї просторового та образного вирішення. Щодня вулиці міста бачать величезну кількість дітлахів. А чи не думали ми, які враження від побаченого в місті залишаються у них в пам’яті? А вони – це майбутнє покоління. В подальшому саме в їхніх руках буде доля міста. То, може, треба зробити все для того, щоб вони отримали «гарний спадок»?
В місті Житомирі, наприклад, уже стартував подібний проект, де була представлена архітектурно-художня концепція вулиць міста. Пора й Бердичеву долучатися.
«Перш ніж, щось будувати – треба слухати місто, а перш, ніж щось руйнувати – слухати серце», – вдало сказано, чи не так?
Може, вже прийшов час нарешті почати слухати своє серце, і робити щось дійсно вартісне і гарне, а не витрачати кошти «наосліп»?
Здається, що саме місто про це просить…
Олена СОНЯЧНА
