П’ятниця, 29 Березня, 2024
spot_imgspot_img
ГоловнаБізнесБлогиБердичів – це дійсно Україна?

Бердичів – це дійсно Україна?

Надзвичайніи БердичівНадзвичайніи Бердичів

Ніколи не думала, що у мене виникне таке запитання. Але сьогодні мені здалося, що коли б на вулицях нашого міста з’явилися російські військові зі зброєю в руках, то половина жителів Бердичева вибігли б на вулиці з прапорами сусідньої країни та з криками: «Наконец-то. Спасители!!!». З чого я зробила такий висновок? Зараз спробую пояснити.

Це був звичайний зимовий ранок. Бердичівляни поспішали на роботу, «летіли» у справах, ковзали і падали, проклинаючи «когось» за нечищені тротуари та непосипані дороги. Є у мене одна звичка. Дорогою на роботу заходити до якогось магазинчика і купувати «Американо» – для остаточного пробудження. Планувала швидко взяти каву і бігом на роботу – писати нову статтю. Привернула увагу благодійна скринька з написом «Солдатам в АТО». Рука так і потягнулася в кишеню за грошовою купюрою. Але не судилося купюрі потрапити до скриньки одразу. На мене налетіла жінка з криками: «Кактыможешьтакоеделать? Они – подонки, там людей убивают, а ты им деньги бросаешь. Деточка, ты как будто не знаешь, что деньги туда никогда не доходят! Скорее бы уже там их поубивали…(!)».

Сказати, що я була шокована – не сказати нічого. Я стояла і не могла промовити жодного слова приблизно хвилини дві. Коли ж дар мови повернувся, вирішила перепитати, чи дійсно жінка говорить про українських військових. Адже наші солдати на війні… Кожного дня ризикують своїм життям, аби захистити країну від рашистської навали…

Мені стало цікаво, чому вона так говорить, і чому так впевнена, що гроші «будут использованы по-другому, сама знаешь как!!!». Тут вже компанію «добрій» жінці склав… чоловік кприблизно років 50-ти, який сказав, що це – правда. І гроші «не обов’язково відправлять на Схід, а якщо й відправлять – то далеко не всю суму». А ще він додав, що я навіть не маю уявлення, в якому місті проживаю. Тут кожен – сам за себе. А солдати на Сході воюють ні за що…, тому сенсу щось для них робити немає».

Чи бували у вас моменти, коли слова застряють у горлі? Хочеться криком кричати, а й прошепотіти не можеш. Буває, хочеться сказати сотні слів, слів, які могли б описати твій стан, відчуття, і не можеш підібрати жодного. У мене сьогодні був такий момент. Не можу сказати, що я дивлюся на світ через «рожеві окуляри», але сьогодні я зрозуміла одне – з містом відбувається щось погане.

Останнім часом ми багато говоримо про патріотизм, людську небайдужість, про волонтерську працю бердичівлян, про допомогу солдатам. Але ми майже не говоримо про справді байдужих людей. А вони є. Їх більше, ніж ми уявляємо. Це дуже болісно усвідомлювати. Згадується одразу ж Бертольд Брехт та його «Матінка Кураж», яка гарно наживалася на війні.

Можливо, банально звучить, але якщо є бердичівляни, які вважають українських солдатів «убийцами», то не все у нас так добре, як нам того хочеться, але, може, ми просто навмисно закриваємо очі? Випадок у супермаркеті – лише маленька частинка айсберга. А що там – під водою? Я особисто знаю багато людей з «українофобними замашками».

Гроші в скриньку я все ж вкинула. Мені хочеться вірити, що вони потраплять туди, куди потрібно. А потім просто вийшла з магазину, забувши свою каву, і як герой Генріха Белля –
«не сказала жодного слова»!

То чи дійсно наш Бердичів – це Україна? Відповідь шукайте у собі.

Олена СОНЯЧНА

Новини Бердичева

Читайте Новини Бердичева у Telegram

Публікуємо найцікавіші статті, події та конкурси. Ми там, де наші читачі!

Новини по темі

Останні Новини