ЖУРНАЛІСТСЬКО-ПИСЬМЕННИЦЬКЕ РОЗСЛІДУВАННЯ
1.
У французького письменника Оноре де Бальзака, творчість якого я дуже люблю, є чимало майстерно виписаних, психологічно вмотивованих портретів вітчизняних рантьє. Можливо, тому, що сам письменник чи не все своє життя мав справу з боргами, образи лихварів у його романах та повістях вирізняються на фоні зображення інших персонажів особливою деталізацією, проникливістю, точним відтворенням характерів і споживацьких звичок…
Пардокс, але постійні дошкульні борги спонукали видатного творця «Людської комедії» до написання все нових і нових творів у надії назавше покінчити з лихом по імені кредит…
Бальзак любив розкіш, дорогі предмети мистецтва і побуту, і все це він пожадливо скуповував за рахунок наданих йому позичок під обумовлений обома сторонами – кредитором і позичальником – відсоток. Саме ці відсотки особливо дратували письменника, бо ж брав одну суму, а доводилося віддавати іншу, значно більшу…
Чітко визначені строки повернення кредиту змушували письменника зорганізовувати своє життя так, щоб вчасно повертати його і це, в принципі, задовольняло обидві сторони.
Та уявімо собі на мить таку ситуацію: юному Бальзаку необхідно було купити квартиру і він звернувся з проханням до рантьє позичити йому значну суму грошей на тривалий час під тринадцять відсотків річних. Це за умови, якщо позичальник братиме кредит в доларах. Якщо ж у французькій валюті – то під 25.
Ясна річ, що менші відсотки привабливіші від більших, і наш уявний позичальник укладає з лихварем Угоду, згідно якої зобов’язується сплачувати протягом 20 років тіло кредиту з визначеними відсотками.
Гроші взято, квартиру куплено. Щоправда, її задокументовано як інотечну, в разі виникнення форс-мажорних обставин вона як єдине заставне майно має бути передана у власність рантьє.
Обумовлений процес триває без запинок і збоїв протягом двох років. І тут французька валюта по відношенню до долара падає – спочатку вдвічі, а потім і втричі… Якби ж і прибутки позичальника зростали у відповідній пропорції, то це ще куди не йшло б… Тому з’явилися перші збої у дотриманні графіку сплати боргу і рантьє заметушився: повернення боргу в нових розмірах опиняється під загрозою, тому слід вживати радикальних засобів для його хоча б часткового повернення. Найраціональніший вихід – відібрати в клієнта заставне майно. Але тут виникає проблема: воно в іпотеці, а розривати іпотечну Угоду не дозволяє закон, аж поки кредит не буде сплачений повністю.
І рантьє домовляється з клієнтом таким чином: він надає Довідку Нотаріусу про повну сплату кредиту, нотаріус надає дозвіл на продаж квартири, позичальник повертає кредитору виручені за квартиру гроші (сума значно менша від позиченої), і той обіцяє його більше не турбувати, хоч і зазнає при цьому певних збитків… Така собі мирова Угода. Щоправда, усна. І тут довірливий умовний Бальзак, як кажуть, проколовся.
Коли фіктивна Довідка зробила свою справу і рантьє отримав усі гроші за продану квартиру, він грубо порушив усні домовленості сторін не мати претензій одна до одної. Через деякий час рантьє подає позов до суду з вимогою до Позичальника сплатити залишок боргу в сумі, яка у п’ять (!) разів перевищує номінал позички! Інфляція ж…
На жаль, вся умовність цієї ситуації з уявним боргом має своє реальне походження, про яке я збираюся після тривалих журналістсько-письменницьких розслідувань розповісти, адже проблема валютних кредитів в Україні набула значення справжніх особистісних катастроф. Хай ця історія буде повчальною для потенційних кредитних лохів, а в конкретному випадку і послужить приводом для встановлення істини в описуваній мною кредитній тяжбі…
2.
Коли тобі двадцять чотири і ти вирішив самотужки облаштувати своє життя, то дуже часто трапляється, що підйомне в мріях в реальному житті стає непідйомним.
Мені, наприклад, у такому віці дуже хотілося взяти ділянку під забудову і звести будинок. На батьків розраховувати було певною мірою можна, але вони були бідними і навряд чи витягли б разом зі мною цей проект. Тому через багато років я просто тішився, що не влип у власну авантюру з будівництвом, не маючи відповідних статків. Але будівництвом я все-таки зайнявся – у сорок один рік. Будувався довго, були і позички, і безхліб’я, і незгоди в сім’ї… Але все скінчилося благополучно і на схилі віку я щасливий мати свій дах над головою…
Подібна авантюрна ідея в двадцятичотирирічного Сергія Герасимчука з’явилася теж завдяки юнацькому максималізму: якщо мати щось, то все і зразу. Він вирішив – ні, не будуватися, а взяти кредит в банку і купити квартиру. І це при тому, що не мав стабільної роботи – так, перебував у постійному пошуку, тимчасово влаштовуючись де-інде.
Сума згідно існуючих на той час (а це було в 2007 році) розцінок на однокімнатну квартиру вимальовувалася немаленька: 25 тисяч доларів, або приблизно 125 тисяч гривень (за курсом 5, 05). Друзі і батьки порадили звернутися до банку «Райффайзен Банк Аваль» і молодий чоловік рішуче взявся за реалізацію задуму.
У названій фінасово-кредитній установі його зустріли приязно, але за цією приязню маскувався чіткий розрахунок: нав’язати клієнту кредит саме в іноземній валюті, а не у гривнях. Недосвідчений у таких справах позичальник погодився: відсотки були і справді спокусливішими…
І ось Договір укладено, валюту в повному обсязі взято, квартиру куплено… Це сталося 12 березня 2007 року, а вже наступного дня, 13 березня, «в забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між ВАТ «Райффайзен Бан Аваль» та Герасимчуком С. М. було укладено Договір поруки, відповідно до якого С.М. Герасимчук передав банку у заставу квартиру».
Це була чистої води авантюра з боку юнака. Не маючи жодних власних статків, конкретної (хоча б середньооплачуваної) роботи, а лише обіцянки батьків допомагати сплачувати кредит при сукупній пенсії обох в 2, 5 тисячі гривень, він не відав, мабуть, що творить.
З цим зрозуміло: юний максималізм, бажання якнайшвидше утвердитися в житті, здобути певну самостійність тощо. Але як сприймати рішення банку видати 25 тисяч доларів (!) по суті ще дитині лише взамін однієї гарантії – заставної квартири? Ні поручителя, ні якогось іншого майна у цій справі не значилося…
То, очевидно, банк свідомо йшов на ризик, підстрахувавши себе єдиним – в разі форс-мажорних обставин відібрати заставну картиру без додаткових способів погашення боргу.
Отже, і позичальник, і кредитор стартували неправильно, підклавши під себе міни уповільненої дії…
3.
Два роки все йшло ніби нормально: Сергій разом з батьками регулярно сплачували кредит, а коли він одружився, проблем не поменшало, а побільшало. У дружини теж не було постійної роботи, навантаження на родини молодят збільшилося.
Невдовзі гривня почала стрімко знецінюватися, усім стало і зовсім кепсько: навіть сумарних прибутків не вистачало на повну сплату кредиту.
Заметушився і банк, перевівши цей кредит у розряд проблемних. Розуміючи, що стрімке подорожчання долара насувається лавиною, фінансово-кредитна установа вирішила діяти в реальному напрямку покриття кредиту (хоч частково) за рахунок заставного майна, тобто придбаної Сергієм Герасимчуком квартири.
Але як це зробити?
І в банку зважилися вдатися до не зовсім законних, м’яко кажучи, дій. Покликавши на перемовини позичальника, пригрозили йому кримінальною відповідальністю аж до позбавлення волі (зі слів Герасимчука), а коли психологічний процес було доведено до потрібної кондиції, запропонували «вигідний» для обох сторін варіант: банк надає Нотаріусу довідку про ПОВНУ СПЛАТУ кредиту, Нотаріус надає дозвіл на продажу квартири, виручені кошти вносяться на рахунок банку і обидві сторони укладають угоду про закриття кредитної справи за якусь невелику одноразову плату.
Отже, ціна за виселення з квартири мала бути невисокою: головним для Герасимчука і його батьків було позбутися тягаря, який вже почав набувати обрисів трагічного.
Та сталося зовсім не те, що передбачалося усною домовленістю.
17 грудня 2009 року Сергій сплатив банкові 12 тисяч доларів, а вже через деякий час дирекція покликала його… не для підписання Угоди про закриття кредитної справи, а Додаткової угоди №2, згідно якої клієнт-невдаха мав сплатити залишок боргу з пом’якшеною відсотковою ставкою один відсоток на рік.
Вже пізніше позичальник збагнув, що усні обіцянки нічого не варті, якщо немає відповідного документа.
Дирекція банку просто ввела його в оману, спровокувавши на згоду продати квартиру (він ще й заяву про це написав на вимогу банку), а сама дозволила собі, надаючи фіктивну довідку Нотаріусу, скоїти, на мою думку, злочин, що кваліфікується статтею «Службове підроблення документів».
У цій додатковій Угоді №2 значилася заборгованість по кредиту в сумі 11021, 57 долара США. Жодних інших сум в документі не було зафіксовано.
4.
Починаючи з початку 2009 року, Герасимчук почав сплачувати і тіло кредиту, і відсотки, хоч логічно тіло кредиту було проплачене до 2019 року в сумі 12 тисяч доларів і, як свідчить один з документів банку, наданих клієнту, так і мало бути, але він же сам і вирішив, що стягувати всі суми потрібно зараз і негайно.
Я не випадково навів вище суму залишку по кредиту, зазначену в Додатковій угоді №2 – 11021, 57 долара. На 17 грудня 2014 року (через п’ять років!) ця сума ні на цент не змінилася, хоч Герасимчук продовжував сплачувати кредит – коли вчасно, коли з перебоями…
Чому ж таке трапилося?
Як вияснилося уже в судовому процесі (забігаючи наперед, бо про суд буде сказано окремо), всі ці п’ять років Герасимчук покривав… заборгованість за відсотками! Вона, ця заборгованість, складала на момент підписання Додаткової угоди №2 аж 3308, 62 долара! То чому ж ця «заборгованість» не була зазначена в названій Угоді? Чи не мала б ця таємнича заборгованість увійти в суму 12 тисяч доларів, які Герасимчук сплатив банкові, продавши разом з ним своє єдине іпотечне житло? До речі, він так і думав – покрито всі борги на той час, та ще й зі сплатою наперед…
Цілком закономірно, що всі ці роки внаслідок такої собі маніпуляції утворювався борг по сплаті тіла кредиту, він у свою чергу тягнув за собою пеню тощо. І в результаті у січні 2015 року публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області з позовом, у якому просить стягнути з Відповідача Герасимчука С. М. борг за кредитним Договором у сумі… 630 678 гривень 02 копійки!!! (Нагадаю, що сума кредиту складала при його оформленні приблизно 130 тисяч гривень). Отже, Герасимчук і квартири позбувся, і ще й борг свій примножив у пять разів!
5.
Про цю повинність Герасимчук дізнався із повістки до суду. Уявіть собі психологічний стан людини, яка отримує вимогу з такою сумою – півмільйона гривень! А доля вже й без того (чи, вірніше, завдяки тому), почала нівечити його особисте життя і життя найближчої рідні.
На початку 2013 року, додавши до своїх болячок ще й стресові стани у зв’язку з синовими боргами, передчасно (у 65-річному віці) помирає його батько Герасимчук Михайло Володимирович. Через кілька місяців подібні стани його молодої дружини призводять до того, що вона народжує первістка з вродженим пороком серця. Похорони батька, операція та лікування немовляти в «Охматдиті», безуспішні пошуки молодого батька роботи, у тому числі й за кордоном, нові й нові борги сім’ї – тобто його і його матері-вдови…
Саме на цьому етапі я мимоволі і став учасником цієї трагічної історії. Захотілося хоч якось допомогти і я зголосився бути його Представником у суді, бо побачив у досліджуваних мною протягом місяця документах чимало недоречностей, які межують (знову ж таки – це моя думка) зі злочинними. Власне, про них я уже й сказав…
6.
Суд відбувся 15 квітня 2015 року у складі судді І. Ю. Хуторної, секретаря
Л. О. Соломянюк, представника позивача В. С. Юхимчука, відповідача С. М. Герасимука, його представника М. П. Пасічника.
Будучи абсолютно впевненим у неправомірності надання фіктивної довідки нотаріусу з метою «віджати» квартиру у позичальника, та ще й залишити його в дурнях-боржниках, я звернувся до суду із клопотанням надати правову оцінку цьому документу. На жаль, суд задовольнився лише поясненням позивача, що в документі трапилася «опечатка». Там, мовляв, замість слова «ПОВНОЮ» (сплатою) мало бути слово «ЧАСТКОВОЮ» (сплатою). Як вам така «опечатка» у фінансовому документі на суму десятки тисяч доларів?
Наведу цей документ повністю:
«Приватному нотаріусу Житомисрького міського нотаріального округу Богатирчуку А. М.
У зв’язку з повним погашенням кредиту просимо зняти заборону на відчуження нерухомого майна, а саме однокімнатної квартири, загальна площа 24, 1кв. м., житлова площа 12, 4 кв. м. за адресою (вказана), яка належить Герасимчуку Сергію Михайловичу на підставі договору купівлі-продажу від 12.03.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом…
Дана нерухомість знаходиться в іпотеці Центрального Бердичівського відділення ВАТ «Райффайзен Банк «Аваль».
Своє клопотання я мотивував тим, що ця довідка є головним документом у справі, що розглядається, адже вона створила умови для виникнення нового, тепер уже неправомірного боргу, спричиненого (за всіма ознаками) кримінальним злочином.
Я і відповідач сподівалися, що цей документ буде досліджено в судовому процесі, в якості свідків і співучасників банківсько-нотаріальної дії будуть запрошені нотаріус А. М. Богатирчук та колишній начальник відділення банку Б. М. Гіневський. Проте суддя не без іронії порадила нам «звертатися до правоохоронних органів».
Вибачте, а суди в нас тепер не є «правоохоронними органами»?
Врешті суд констатував:
«З відповідача на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором… у сумі 214 868 гривень 57 копійок…». Суд відхилив вимогу позивача сплатити відповідачем пеню у космічних розмірах (чверть мільйона гривень!).
На запитання, чому сума тепер уже нового боргу названа у гривнях і за довільно обраним курсом (17 гривень за долар, а не, скажімо, 12 чи 20), суддя відповіла: «Так попросив представник позивача»… А з відповідачем, виходить, цього узгоджувати не потрібно було?
7.
Я скористався порадою судді Хуторної звернутися до «правоохоронних» органів стосовно фальшивої довідки, виданої банком нотаріусу, бо, на моє тверде переконання, вона ажніяк не корелюється з чиним законодавством. Вважаючи, що одним з правоохоронних органів є прокуратура, звернувся, дотримавшись усіх стандартів цього акту, до Житомирської обласної. Через встановлений законом час отримав відповідь, що лист переадресовано Бердичівській міськрайонній прокуратурі «за належністю». Та в свою чергу «за належністю» переправила моє повідомлення про скоєння злочину в Бердичівський міськвдділ внутрішніх справ.
Не буду передавати змісту своїх бесід з дільничним (!) інспектором міськвідділу, якому доручили розглянути цей документ, скажу лише, що він жартома зізнався: «Я зазвичай маю справу з самогонниками, а тут кредитна справа…». Було ясно, що він реального розслідування не проведе, що й згодом справдилося. Але офіційну відповідь я отримав. У ній повідомлялося, що складу злочину в діях банку не було…
Тоді я роблю собі висновок: якщо складу злочину в наданні документа не було, то значить він дійсний? Мається на увазі «повне погашення кредиту»? Чи не ведмежу послугу роблять «правоохоронні органи» банкові, визнаючи, що цей документ правомірний?
Гай-гай…
Виходить же, що Сергій Герасимчук може сміливо показувати довідку про повну сплату кредиту колекторам, яким банк уже встиг «продати» його справу?
Я маю на увазі не ймовірних, а вже реальних колекторів, що тероризують Герасимчука (та й мене також, тому я і обурений, що банк надав мої конфіденційні особисті дані якомусь dgfinance) телефонними дзвінками з погрозами.
Банк знову вдається до гоп-стопних дій? Ми (я і відповідач Герасимчук) визнали судове рішення лише де-факто, а де-юре його не визнаємо тому, що в новоутвореного боргу – незаконне походження.
Михайло ПАСІЧНИК,
журналіст, письменник, заслужений діяч мистецтв України, Почесний громадянин Бердичівського району
