Ввечері 2 лютого в соціальному пабліку «Бердичів» з’явилася інформація про те, що на Центральній площі міста о 18.00 відбудеться вечір пам’яті чудового чоловіка, неперевершеного співака, патріота Кузьми Скрябіна, який загинув у ДТП вранці того ж дня.
На площу прийшло максимум чоловік 15. І це дуже неприємна звістка, адже Андрій Кузьменко – людина з незаштампованою свідомістю, зі своєю життєвою позицією, чудовим почуттям гумору і здатністю говорити завжди правду. Таких музикантів як він, можна перерахувати на пальцях однієї руки. І розум ще й досі відмовляється зрозуміти той факт, що тепер говорячи про Скрябіна, потрібно використовувати слово «БУВ».
Вчора у всіх містах України люди вшановували пам’ять геніального та простого «чувака», співали його пісні, не стримували сліз і згадували постійну посмішку на обличчі і безпосередній оптимізм. Здавалося, у Скрябіна ліміт позитиву ніколи не закінчувався.
Стає просто незрозумілим, чому ж у Бердичеві вшанувати його пам’ять прийшло так мало людей. Є два варіанти відповіді: перший- бердичівляни не любили творчості Кузьми, і другий- про це мало кому було відомо. Повірити у перший варіант просто неможливо. Ось як згадує Скрябіна Інна Солодка, коментуючи світлину у вже названому раніше публіку: «Як зараз пам’ятаю, коли Кузьма приїздив до Бердичева, це був день Міста, він сказав: “Моя вчителька географії говорила, що в Бердичеві немає моря, але вона помилилась – у вас є море – це море хороших людей!”. Тоді я була ще зовсім юною, але непідробну щирість, драйв, душевну теплоту запам’ятала на все своє життя. Під його пісні я танцювала, їх наспівувала, миючи посуд, слухала на касетах та дисках. І досі вслухаюсь в кожне слово. Прикро, що такі світлі, добрі люди першими йдуть від нас. Сумую. Завжди пам’ятатиму!».
Дійсно, ми виросли на піснях Скрябіна, і ніколи не зможемо його забути. І так чи інакше, а небайдужі бердичівляни все ж вшанували його пам’ять , запалили свічки, заспівали улюблені пісні, і впевнена, Кузьму постійно згадуватимуть, оскільки таких людей забути просто неможливо.
Є одна порада до організаторів таких дійств: організовуючи подібний захід, одразу йдіть у міську мерію, оскільки, як виявилося, пабліки «В Контакті» відвідують далеко не всі. А в міській адміністрації такі речі дуже ефективно вирішують.
Ось такий вірш написала одна українська дівчинка Дарина Громова про Андрія Кузьменка:
«Якби я знав», що вічність не для мене,
Й «Останній раз» я сяду за кермо,
«А пам’ятаєш» як текла по венах,
Моя «Ще одна пісня про любов»?
Як я писав свій «Лист до друга»,
і згадував наш разом «Випускний»,
«Нам казали», що життя – то злітна смуга,
Та все таки «Нас кинули» на ній.
А знаєш ти – всі «Люди – кораблі»,
Ще згадую як це казала «Мама»,
Й коли гортала «Старі фотографії» мої,
Ось тут «Львів», а ось моя сама сама.
Хотів би зараз «Притулитись», ти ж одна,
І просто так сидіти і «Мовчати»,
Я врешті решт скажу – «Спи собі сама»,
Але так не хотілось це казати…
«Давай з тобою» не тримати зла,
«Я сховаю тебе» в моїм серці довічно,
«Пусти мене» туди, що люди називають небеса,
Ти ж знаєш… «Та ніщо не вічне».
Спочивай з миром, друже. Ми ніколи не забудемо тебе.
Олена СОНЯЧНА
