«Країна стає ще ближчою, коли знаєш її історію», – ці слова є сьогодні дуже актуальними, адже героїчна, але водночас і трагічна історія народу, його гордий, нескорений дух, безмежна відданість Батьківщині – це те, без чого ми, українці, не уявляємо себе і свого життя.
Сьогодні у центральній бібліотеці міста бердичівляни мали нагоду здійснити своєрідний екскурс в історію країни епохи гетьманської доби. Нещодавно вийшла в друк нова книга нашого земляка, члена спілки письменників України, Олександра Кухарчука, що має назву «Козацька Русь. Полковник Лаврін Капуста». В ній автор описує побут та деталізує життя козацтва за часів Богдана Хмельницького.
Минулого року у цій же бібліотеці вже булла презентація двох книг Олександра Кухарчука – «Козацька Русь. Сплюндрована калина» та «Козацька Русь. Неопалима купина». Автор зізнається, що кожна книга – це роки пошуків, щоб заповнити «білі плями» в історії нашої країни.
Головним героєм нової книги «Козацька Русь. Полковник Лаврін Капуста» є гадяцький полковник, дипломат, господарник, радник, очільник козацької розвідки, Лаврін Капуста. Постать Лавріна Капусти – це таємнича постать, про неї мало хто знав, але відомо, що він був «правою рукою» гетьмана Богдана Хмельницького, – його “очима і вухами”.
У багатьох дослідженнях періоду національно-визвольної війни українського народу за свою незалежність 1648–1654 років зазначається, що у цей час козацька розвідка Богдана Хмельницького була однією з найефективніших у тогочасній Європі. У хроніці часів козаччини є письмові згадки про розвідувальну діяльність, що сприяла втіленню стратегічних планів, та ієрархію осіб, які брали участь в організації цієї справи.
«Мені вже неодноразово доводилося виступати перед аудиторією, розповідаючи про свої книги, і мені завжди ставили одне і те ж запитання: «Чому я вирішив опрацьовувати саме цю тему?». Тому я хочу розповісти, чому саме така тема стала головною в моїх творах. Так склалася доля, що мені довелося прожити в Росії 12 років. Лише ступивши на російську землю, я був змушений розмовляти російською мовою, інакше мене не розуміли, або не хотіли розуміти. Мене, і таких як я, називали «хохлами» – і це було ніби знаком меншовартості у Росії. З того часу я почав шукати відповідь– у чому ж різниця між двома народами, які сповідують православну віру? І чим далі я занурювався в історичні матеріали, тим більше впевнювався, що ми, українці, – спадкоємці Київської Русі, народ з багатовіковою історією, зі своєю мовою та національною культурою і освітою аж ніяк не можемо бути «меншовартісними хохлами», які викрали у нас назву нашої батьківщини та багато в чому нам поступаються… між нашими народами завжди існувало провалля», – поділився своїми думками Олександр Кухарчук.
Також автор зізнається, що вже дуже давно хотів написати щось подібне, оскільки займався історичними пошуками, вивчав детально історію рідної України, походження назв «Україна» та «русичі». Але написати цього за часів тієї влади просто не міг. Бо всім нам відомо, чим закінчувалося життя письменників, які не боялися висловлювати свої думки.
Зараз часи змінилися, і історію потрібно і необхідно вивчати, бо тільки там можна знайти відповіді і не повторити своїх помилок. Однак, судячи з сьогоднішньої ситуації в нашій країні, можна сказати впевнено: «Ми не наполегливо вчимося!»…
10 примірників цієї нової книги тепер будуть радувати читачів міської центральної бібліотеки. Автор зізнається, що два нових романи, про не менш цікавих історичних постатей, вже готові до видання, і є надія, що зовсім скоро вони «побачать світ».
Коли читаєш отакі книги і слухаєш мудрі слова таких людей, як Олександр Кухарчук, то починаєш вірити, що всі нещастя українського народу – це просто випробування, а попереду у нас – світле майбутнє, як того прагнули ми ще з давніх часів. Головне єдине – треба писати правду, бути чесними і натхненно працювати на благо своєї країни.
Ілона ПАНАСЮК
