Коли Україну накрила хвиля фінансової кризи та тотального безробіття, українці почали шукати порятунку в інших країнах.
І наші бердичівляни, зневірившись у пошуку роботи в місті, та шукаючи кращі заробітки, масово почали підшуковувати роботу за кордоном. Хтось влаштовується, працює і донині заробляє гроші, утримуючи сім’ю в Україні, а хтось – повертається ні з чим, а в гіршому випадку – ще й з боргом та психологічними травмами.
[ad id=’11619′] Розповімо вам історію, яка сталася у Бердичеві декілька років тому.
Оксана (всі імена змін.) з дитинства любила готувати та випікати. І коли прийшов час вибирати майбутню професію, сумнівів не залишилося – вона буде кухарем. Закінчивши училище і отримавши диплом кухаря-кондитера, вона бачила себе в білому халатику та високому ковпаку шеф-кухаря, мріяла як до закладу будуть приходити жителі Бердичева, щоб скоштувати її фірмові страви.
На жаль, реальність виявилася більш прозаїчною. В пошуках роботи Оксана обійшла в місті всі заклади громадського харчування, але вакансій або не було, або потрібний був досвід.
Якось, вона прийшла до знайомої, що проживала неподалік, і у розмові пожалілася, що ніяк не може працевлаштуватися. Сусідка Марина, за дітьми якої іноді наглядала Оксана, запропонувала поїхати до її сестри. Яка, мовляв, давно вже проживає у Москві і навіть відкрила своє кафе. «Зараз у неї є вільна вакансія кухаря і їй потрібні свої надійні люди», – повідомила сусідка.
Дівчина неймовірно зраділа пропозиції. Засмучувало лише , що грошей на поїздку у родини не було. Марина заспокоїла, що первинні витрати вона візьме на себе: купить їй квиток до Москви і дасть гроші на продукти харчування, а проживати вона буде у її сестри.
Оксана відразу зателефонувала мамі і поділилася радісною новиною. Потім передала трубку Марині, щоб та підтвердила її слова. «Вона не пожалкує» – впевнено завірила маму Марина.
Жінка раділа, що, нарешті, донька зможе влаштувати своє майбутнє. Сумнівів не було – все буде добре, адже Марина – не чужа і знають вони її вже давно.
Наступного дня, як було домовлено, Марина провела Оксану на вокзал і посадила на потяг Ковель-Москва. Потім передзвонила сестрі, повідомила номер вагону, в якому дівчина їде, і нагадала щоб та не забулася її зустріти.
За добу, у радісному передчутті своїх майбутніх перспектив, Оксана, нарешті вийшла з вагону і ступила на московський перон. Оглянулася, в пошуках знайомого обличчя, адже, Тетяну, сестру Марини, вона також добре знала. Не раз були в одній компанії, на дівочих посиденьках. Не знайшовши знайомих рис серед величезного натовпу людей, підхопила чемодани і попрямувала до вокзалу.
Вийшовши з вокзалу, вона вже хотіла зателефонувати Тетяні. Але побачила як з щойно під’їхавших «Жигулів» вискочила сестра Марини. Привітавшись, вони разом з чоловіком, що був за кермом, погрузили речі в машину і поїхали до м. Бородіно.
Прибувши на місце, Оксана побачила двоповерховий будинок, який знімали Тетяна з співмешканцем та її брат з подружкою.
Відмітивши приїзд Оксани, Тетяна провела її до кімнати і сказала, щоб дівчина добре відпочила, бо вже ввечері повинна приступити до роботи.
Втомлена переїздом, Оксана швидко заснула з мрійливою посмішкою на обличчі. Нарешті, у неї розпочнеться зовсім нове життя…
І нове життя розпочалося, тільки не таке, про яке мріялося. Швидше це було не життя, а – страхітливий сон.
Щовечора, Тетяна з своїм співмешканцем, привозили Оксану на АЗС, пересаджували в чужі машини, до здоровенних чоловіків, які заставляли налякану дівчину виконувати їх сексуальні забаганки. Кожен раз, під час цих оргій, у неї була лише одна думка: «Тільки б не били і не знущалися».
Тиждень, другий, третій проходили як у тумані. Як бути, куди тікати? Оксана не бачила виходу, адже незнайоме місто, грошей немає і документи Тетяна забрала ще в день приїзду.
Скільки це ще продовжувалося б, не знає – ніхто, але доля змилостивилася над дівчиною і послала їй рятівника в обличчі Віталія. Віталій проживав у Підмосков’ї. Якось товариш найняв для парубоцької вечірки повію. Це й була – Оксана. Так вони познайомились. Віталій допоміг втекти від «благодійників» і навіть хитрощами забрав її документи у Тетяни. Стали вони разом проживати, доки не посварилися.
Оксана пішла від Віталія, грюкнувши дверима. Забрала лише сумочку з документами.
Бродячи по місту з невеселими думками, вона навіть не встигла відреагувати на підлітка, що зненацька вихопив у неї сумку. Кинулася за ним, але хлопець, легко перетинаючи перепони, стрімко зник з поля зору.
Самітня, без грошей і документів, дівчина побрела до метро, надіючись там знайти притулок на ніч. Раптом підійшов поліцейський і попросив показати документи…
Так Оксана потрапила до відділку, а потім, після перевірки даних, її депортували в Україну.
Історія про щасливе майбутнє з великими заробітками закінчилася гірким досвідом, понівеченою душею і страшними спогадами.
Час проходить, а проблеми залишаються колишні. Лише шахрайство стало більш витонченим.
Сфери «використання» живого товару різні. Це – і сексуальна індустрія (проституція, стриптиз, порнобізнес), і домашнє рабство (прислуга), і репродуктивне рабство (для народження дітей), і втягнення у злочинну діяльність (крадіжки, наркотрафік), і ще багато чого іншого.
Роботодавці обіцяють потенційним жертвам гідну зарплатню, привабливі умови праці, та найголовніше – можливість коли завгодно повернутися додому.
Потрапити в залежність дуже просто. Варто лише, наприклад, віддати «роботодавцю» свій паспорт і неприємності починаються відразу ж. Тому, якщо ви і вирішили влаштуватися на роботу за кордоном, то ні за яких обставин нікому й ніколи не віддавайте свій паспорт! Крім того, не зайвим буде мати його копію (або документу про привласнення ідентифікаційного номеру). Це значно полегшить процедуру відновлення документу в разі його втрати або вилучення.
Якщо ви збираєтеся працевлаштуватися через фірму, порадьтеся з юристами, які документи вам повинна представити дана фірма.
Якщо ви раптом потрапите в біду, при першій же нагоді звертайтеся до консульства або посольства України, а також до будь-якої міжнародної організації. Якщо ж місцезнаходження цих установ невідоме, то постарайтеся добратися до центра міста та зверніться до будь-якої міжнародної фірми – там можуть допомогти зв’язатися з посольством України.
І найголовніше – не будьте легковажними по відношенню до своєї долі. Адже одна така помилка може коштувати вам багатьох років страждань та принижень, душевні рани після яких не загоюються дуже довго, деколи – все життя!
Жанна БЕРЕЗОВКА
[ad id=’11152′]
