17 вересня наша країна святкує День працівників цивільного захисту. Це свято відмічається в Україні з 2004 року, раніше воно називалося Днем працівників цивільної оборони. 17 вересня обрано невипадково: саме в цей день вшановують ікону Божої Матері «Неопалима купина», яка є своєрідною заступницею від пожеж та особливим образом Пресвятої Богородиці, що допомагає та заступається за пожежних в їх небезпечній роботі.

В переддень свята ми мали можливість поспілкуватися з заступником начальника СПДЧ-9 по роботі з особовим складом Погребняком Олександром Михайловичем.
- Пане Олександре, розкажіть нам, будь ласка, про особливості роботи українських рятівників.
- Раніше, в часи СРСР, а потім і незалежності, ми підпорядковувались Міністерству внутрішніх справ. З 2002 року розпочалося реформування, і пожежну охорону перевели до Міністерства з надзвичайних ситуацій. На базі пожежних частин в Україні зробили відділи управління МНС. А це означає , що наші функції набагато збільшились: якщо раніше була просто пожежна охорона, то зараз ми підрозділ міністерства з надзвичайних ситуацій. Тому наші працівники виїжджають на дуже різні випадки, проводять огляд, збирають інформацію та передають про всі випадки, які сталися в місті та районах.
- І які ж випадки стаються в місті Бердичеві та в Бердичівському районі?
- Сьогодні, наприклад, сталася дорожньо-транспортна пригода на Любарському перехресті. Там в автомобілі зажало людей, і вони не могли з нього вибратися. У володінні бердичівських рятувальників є укомплектований автомобіль на базі «Газелі», де присутнє спеціальне обладнання на різні непередбачені випадки, щоб була можливість, наприклад, зрізати кришу автівки та витягнути з неї людину. Дуже часто дорожньо-транспортні пригоди стаються на трасах в напрямку Вінниці, Виступовичі - Могилів-Подільський, в Хажин виїжджали також на ДТП.
Зараз наші підрозділи займаються й знешкодженням вибухонебезпечних предметів. Якщо раніше цим займалася армія, збройні сили, то зараз займається Міністерство з надзвичайних ситуацій. В Бердичеві такого підрозділу немає, він є в головному управлінні, працівники якого задіяні кожен день, працюють з ранку до вечора. Раніше піротехніків була одна бригада, а зараз дві. Вони виїжджають на виклики по всій області. Якщо людина виявляє вибухонебезпечний предмет, вона спочатку телефонує нам, а ми, в свою чергу, даємо заявку на управління. Наступного дня, або через день вони виїжджають. Вільного часу в піротехніків немає, адже знахідки бувають не тільки з часів другої світової війни, а й сучасні - це також входить в наші обов’язки.
- Олександре Михайловичу, зараз бердичівляни дуже стурбовані випадками сказу, що були виявлені нещодавно в районі Загребелля. Чи маєте ви відношення до вирішення цієї проблеми?
- З приводу сказу, або інших інфекційних захворювань, інформацію ми також передаємо в керівні органи, аналізуємо її, але в нас немає можливості вирішувати ці проблеми. В нашій компетенції вирішення таких випадків, як, наприклад, чиясь корова впала в колодязь, ми виїжджаємо та витягуємо її. Або бабуся закрилась в квартирі та не може вийти. Куди телефонують? Звичайно до нас. Наші працівники завжди допомагають.
Зараз ми не пожежна охорона, а підрозділ Міністерства з надзвичайних ситуацій. Стихійне лихо в Закарпатті – це також надзвичайна ситуація, тому всі були там, з Бердичева спочатку 4 чоловіки поїхали, а потім ще 4 до них приєдналися.
- Пане Олександре, а як в наш час держава фінансує районні управління Міністерства з надзвичайних ситуацій?
- Держава нічим не допомагає. В нас на чергуванні знаходиться чотири автомобілі: два біля ПЧ-9, та два автомобілі «окремий пост», що підпорядковуються безпосередньо нам. Людей катастрофічно не вистачає! Техніка в нас вся стара, єдиний нормальний автомобіль – це той, який нам подарувало в минулому році місто. Всі інші - застарілі, тільки виїдуть на пожежу, відразу поламались. Ремонтуємо своїми силами, виживаємо дякуючи підприємцям. За останні п’ять років не пам’ятаю щоб держава нам щось виділяла. Ще роки три тому виділили 150 літрів бензину, але для того, щоб їх отримати, потрібно було поїхати ЗІЛом в управління, та відразу спалити 50 літрів.
Раніше ми використовували близько 12 тонн бензину в рік, а зараз до 15 тонн, адже виїжджаємо на найрізноманітніші виклики. В нас на три частини 90 чоловік персоналу, 15 чоловік, які займаються перевіркою та профілактикою об’єктів. Складається таке враження, що служба нікому не потрібна, в особливості державі. Тільки дякуючи місту ми маємо можливість безперервно працювати.
В минулому році при виконанні своїх службових обов’язків загинув наш працівник – Сич Олег Анатолійович. Залишились сиротами двоє дітей. Їм виплатили страховку в сумі 36 тисяч гривень (дякуючи міському голові), хоча потрібно було 60 тисяч. 17 вересня його жінка поїде на вручення державної нагороди – медалі за мужність, на жаль, посмертно. Ми, зі свого боку, також їх не забуваємо: на професійне свято приготували подарунок синові, а дівчинці управління виділило безкоштовну путівку в санаторій «Одеський» на реабілітацію після складної операції. Наші будівельники всю весну допомагали господарці робити вдома ремонт.
Наш підрозділ досить великий, займає 4-поверхову будівлю і його потрібно постійно ремонтувати. Все робимо своїми силами, в нас немає ні електрика, ні сантехніка. Так само по ремонту техніки: якщо машина поламалася й потрібні запчастини, то їдемо до підприємців, просимо, але все оформляється документально. Держава фінансує тільки зарплату, яка в пожежника набагато менша, ніж в службовців збройних сил. Пожежник отримує близько 1 100 грн., якщо є вислуга то трішки більше - 1 300грн.
- Як-то кажуть, Батьківщина повинна знати своїх героїв в обличчя. Тому, Олександре Михайловичу, назвіть кращих працівників Бердичівського підрозділу.
- В першу чергу хочу відмітити, що начальнику Бердичівського районного управління МНС України в Житомирській області Шевчуку Ігорю Володимировичу вперше в Бердичеві буде присвоєно звання полковника (саме на професійне свято – 17 вересня). Раніше цю посаду займали підполковники – коли була частина. Зараз реформували в Бердичівську районну частину МНС, то посаду підвищили в званні.
Відмічу, також, начальника професійної пожежної частини – Осипчука Івана Петровича, який раніше був пожежним, потім став командиром відділення, потім пішов на навчання, його поставили начальником караулу й окремого посту, після 45-ти років вислуги він звільнився. Та згодом Іван Петрович повернувся до нас і очолив 56-ту частину.
Старшина частини Степанець Лариса Павлівна, прапорщик, також працює в нас вже багато років, проводить облік матеріалів, списання, так сказати, одягає людей, слідкує за порядком.
Начальник караулу – старший лейтенант Данілов Сергій Федорович. Він всі складні, резонансні пожежі гасить професійно. Є таке правило, що пожежа не повинна стати більшою ніж на момент прибуття підрозділу. То Сергій Федорович ні разу не порушив цього правила.
Варикаш Олександр Миколайович, багато років вже працює, став командиром відділення, їздив з рятувальною місією на Закарпаття, в честь свята йому присвоєно звання старшини.
Хочеться відмітити й нашу, так звану будівельну бригаду – вони й пожежі гасять й ремонти роблять – Жмурський Віктор Юрійович, Бойко Сергій Миколайович, Олізаровський Володимир Броніславович, Гаврилюк Руслан Володимирович. Можна сказати, що на них тримається частина, всі ремонтні роботи – їхні.
Не можу не згадати тих, що спасали людей від повені на Закарпатті, ліквідовували стихійне лихо – це Моренко Олександр Володимирович, Кустовецький Олег Васильович, Андрійчук Анатолій Анатолійович, Гаврилюк Руслан Володимирович, Скальський Анатолій Володимирович, Нейман Василь Григорович, Варикаш Олександр Миколайович, Каліщук Володимир Леонідович.
- І останнє запитання. Якщо хто зацікавиться і захоче приєднатися до загонів героїв-рятівників, то підкажіть їм в яких закладах готують таких спеціалістів?
- Бажаючі можуть спробувати вступити до Черкаського інституту пожежної безпеки, Харківської академії пожежної безпеки та до Львівського університету пожежної безпеки.
- Дякуємо, Олександре Михайловичу, за змістовну бесіду. Зі свого боку ми від душі вітаємо Вас та Ваших колег з професійним святом та бажаємо сухих рукавів.

Олександр МАЙДАНОВИЧ