22 серпня 2019 року в Бердичівському міськрайонному відділі Управління ДСНС України у Житомирській області було відзначено день пам`яті співробітників Державної служби України з надзвичайних ситуацій, які загинули під час виконання службових обов`язків.
Не обійшла ця біда і працівників пожежної охорони м. Бердичів і ми повинні зберегти пам’ять кожного співробітника – героя для історії і наступних поколінь.
Таким був у нашому підрозділі СИЧ Олег Анатолійович, який народився 2 серпня 1971 року в селі В. Низгірці Бердичівського району. З 1978 року по 1988 рік навчався у В. Низгірецькій середній школі. У 1988 році також закінчив Бердичівський ДОСАФ, отримав професію водія. З 1989 року по 1991 рік проходив строкову службу в армії. Після служби працював водієм у своєму рідному селі В. Низгірці.
У 1992 році прийшов на службу у 9 самостійну державну пожежну частину м. Бердичів де пропрацював понад 15 років до тієї страшної, фатальної днини на посаді пожежного, а згодом старшого пожежного.
Олег Анатолійович обрав собі одну з найвідповідальніших, найризикованіших професій, допомагати людям, берегти державне та людське майно. Обираючи професію пожежного кожен розуміє, що їхнє життя йтиме під постійним ризиком. Адже вони ідуть у вогонь заради нашого спокою.
21 жовтня 2007 року Олег Анатолійович заступив на останнє чергування в своєму житті…
У неділю 21 жовтня в 19 годин 20 хвилин на пункт зв’язку 9 самостійної державної пожежної частини м. Бердичева надійшло повідомлення про пожежу в приватній лазні. Олег Анатолійович у складі ланки газодимозахисної служби проводив розвідку у будівлі. Зворотній шлях лежав через вузький коридор.
Як найдосвідченіший, Олег йшов останнім у ланці. Але, волею долі лазня стала пасткою для нього. Вже на виході він упав та зверху на нього звалилися металеві конструкції. Коли колеги витягнули його на повітря, було вже запізно – Олег Анатолійович загинув.
Жінка стала вдовою, двоє дітей залишилися без батька…
Він був чудовою людиною, – з болем у серці згадують про нього колеги з пожежної охорони. Для своєї родини це був люблячий чоловік та батько.
Указом від 20 серпня 2008 року № 745 Президент України Віктор Ющенко нагородив за мужність і самовідданість виявленні під час виконання службових обов’язків (посмертно), орденом «За мужність» СИЧА Олега Анатолійовича, старшого пожежного 9 самостійної державної пожежної частини м. Бердичів.
Також не маємо права забути нашого колегу РЕДЬКІНА Руслана Вікторовича, який народився 23 квітня 1977 року в Угорській столиці м. Будапешт у родині військового льотчика. .
У 1994 році закінчив загальноосвітню школу №2 ім. Ю. Гагаріна у місті Охтирка Сумської області.
З дитинства мріяв стати льотчиком, як батько. Після закінчення школи поступив до Харківського інституту Військово-Повітряних Сил України, закінчив 1998 році, далі вступив до Національного Аерокосмічного університету імені М.Є. Жуковського який закінчив у 2002 році.
Службову діяльність розпочав у 1998 році в Збройних силах України, а саме: льотчик-штурман вертольота вертолітної ланки спеціального призначення військових частин.
З 2005 року по 2014 рік начальник штабу, потім командир авіаційної ескадрильї спеціального призначення на вертольотах Спеціального авіаційного загону Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту ДСНС України.
Підполковник служби цивільного захисту РЕДЬКІН Руслан Вікторович загинув 21 червня 2014 р. під Харковом в районі села Лизогубівка в результаті падіння гелікоптера.
У своєму останньому польоті він був командиром екіпажу вертольоту Мі-8 Спеціального авіаційного загону Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій.
Того дня вертоліт здійснював перебазування (переліт) з аеродрому м.Ніжин Чернігівської області до аеродрому м.Чугуїв, що на Харківщині, о 09:55 вийшов останній раз на зв’язок і зник з радарів. Його знайшли наступного дня у лісосмузі на території Зміївського району Харківщини. Вертоліт розбився, згорів, 3-є членів екіпажу, в тому числі і Руслан Редькін загинули. Причини катастрофи наразі ще достеменно невідомі.
Вертоліт мали використовувати для потреб АТО – для виконання пошуково – рятувального забезпечення польотів авіації в районі проведення АТО.
Указом президента України №593/2014 від 15 липня 2014 року «За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України », нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня ( посмертно).
У жовтні 2015 року, враховуючи особисту мужність і героїзм. Виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, рішенням Охтирської міської ради присвоєне звання «Почесний громадянин м. Охтирка» ( посмертно).
Залишилася вдовою дружина: Ірина Михайлівна, та діти сиротами: Вікторія та Єгор.
Пам’ять про загиблих під час виконання службових обов`язків повинна жити вічно, це пам’ять про них – це наша вдячність за те, що маємо можливість жити на цій святій землі в нашій ненці Україні.
Маємо можливість працювати, мріяти, любити, ростити дітей, онуків. Не можемо і не маємо права забути їх імена. Вони є справжнім прикладом патріотизму, любові, відваги і готовності до самопожертви.
Голова ветеранської організації
пенсіонерів пожежної охорони
працівників МНС та ДСНС
Іван ОСІПЧУК