Кілька днів тому невідомі зловмисники закидали місто листівками, у яких зухвало порівнювали Бердичівського міського голову з мерами інших міст і явно не на користь Василя Мазура. Ця витівка була по-різному сприйнята місцевими жителями: у той час коли одні погоджувалися, що Бердичів змінюється не в кращий бік, інші гнівно стверджували, що ми живемо у найкращому місті на землі, яке входить до переліку найкрасивіших маленьких містечок України. Тож робота Василя Мазура видна неозброєним оком, а піддають критиці діючого міського голову лише ті, хто рветься до влади.
Якщо називати рекламу рушієм торгівлі, то обґрунтовану критику також можна вважати тим чарівним копняком, який інколи потрібно давати для чиновників та можновладців. Адже ніхто не говорить, гарна чи погана людина Василь Мазур – то його особисті якості, і в кожного з нас є свої риси характеру, які можуть не подобатися оточуючим. Мова йде про Василя Мазура як про управлінця та господарника. А основним критерієм роботи мера якраз і є те, як виглядає місто, яким він керує. І можна тисячі разів говорити про театри, грандіозні проекти та сотні гарних справ на папері, але давайте вірити лише тому, що бачать щодня наші очі. Для прикладу пропоную прогулянку парком культури та відпочинку міста Бердичева. Знаковий, до речі, об’єкт – так як частина парку знаходиться в оренді у відомого підприємця та мецената, мільйонера Олександра Ревеги, який є депутатом Верховної ради України від нашого міста. Ось про те, як два приятелі Олександр та Василь спільно утримують парк, і можна говорити про їх господарський хист.
Яка хата, такий тин – говорить старовинне українське прислів’я, що стосується парку культури та відпочинку в Бердичеві, то огорожа навколо нього зроблена ще за радянських часів. І зроблена на совість, так що простоїть ще довго. Тому звертаю увагу на входи/виходи до парку, а їх, власне, три. Перший – центральний зі сторони пам’ятника Тарасу Шевченку вже кілька місяців прикрашає реклама наркотиків. Ну, мабуть, для більш яскравого відпочинку в парку.
Два бокових входи з боку вулиць Житомирська та Шевченка теж не радують благоустроєм, так як вхідні стіни в парк заклеєні різноманітною рекламою. Зрозуміло, що зробили це не Мазур чи Ревега. Але судячи з застарілого вигляду об’яв, нікому і не приходить думка про те, щоб щось з ними зробити.
Якщо рухатися далі, то на нас чекає чергове НОУ-ХАУ від парку культури та відпочинку, яке можуть фотографувати туристи та взяти собі на замітку інженери пана Маска. Це – обмотані скотчем світильники. О геній раціоналізаторських пропозицій, чи ж могло комусь взагалі колись прийти таке в голову з великого розуму? Призначення скотчу на елементах освітлення невідоме. Чи то, щоб лічильник менше за світло мотав, чи то це така сучасна, суто бердичівська деталь кріплення.
Про те, що територію паркових доріжок непогано було б час від часу посипати піском в зимову пору задля уникнення травматизму бердичівлян в адміністрації підприємства (а тим паче – в управлінні ЖКГ) не чули. Так само не підсипаються і тротуари біля парку по Житомирській та Шевченка. Особливо цікава під час ожеледиці ситуація на Житомирській, однак хто має підсипати доріжки – влада чи інвестор, питання відкрите. Але ні той, ні інший не поспішають брати на себе відповідальність за життя та здоров’я бердичівлян.
Рухаємося далі. Коли інвестор брав в оренду міський парк культури та відпочинку, згідно представленому плану інвестиційних зобов’язань, в Бердичеві мав бути ледь не Діснейленд, чи, як мінімум, Луна-парк. Та, натомість, бачимо старенькі радянські атракціони, на яких каталися ще наші батьки. До того ж у орендаря навіть немає змоги надати їм більш ошатного вигляду – хоча б пофарбувати і атракціони, і огорожі навколо них, яких в останнє торкалися пензлем, мабуть, ще за іншого мера, а не за час каденції Василя Мазура.
Продовжуємо гуляти по парку. Оптимізму побаченому додає реклама. «Наркотики? Алкоголь? Втомився? Дзвони, допоможемо» закликає невідомий гуру реклами випадкових перехожих. Хоча незрозуміло, що пропонують: спробувати чи все ж відмовитися. Але добре, що хоч табличку прив’язали до дерева. Інші інформаційні матеріали (уже авторства адміністрації парку) просто прибили цвяхами до дерева. Якщо хтось скаже що для дерева то не шкідливо, і воно від цього не засохне, нехай пришпандьорить собі до лоба степлером аркуш паперу. Теж від цього не помре, та й значної шкоди здоров’ю не буде.
Якщо зазирнути у глибину-глибин парку, то можна побачити колоди дерев, звалені на купу, які лежать тут, судячи з усього, ще з осені. Правда, незрозуміло з якої: тогорічної чи позаторішньої. Що тут скажеш – сучасний європейський парк у сучасному, європейському місті. Також до принад улюбленого місця відпочинку бердичівлян слід додати діри в огорожі з боку Торгової вулиці та страхітливий вигляд підземного громадського туалету.
Окрім того бердичівський парк культури та відпочинку згідно вимог чинного законодавства облаштований місцями для паління, одне з яких – поблизу центрального входу. Про це свідчить спеціальна інформаційна табличка. Проте після насичення легенів тютюновим димом, курець, мабуть, за задумом, має ковтнути фільтра. Дуже сучасний метод позбавлення від тютюнопаління. Адже жодного смітника в цьому спеціально облаштованому місці для паління, на жаль, немає. А до найближчої урни донесуть недопалок лише одиниці. А потім будемо скаржитися на бердичівлян, які смітять навкруги. Хоча для зменшення сміттєнавантаженості на один квадратний метр парку потрібно було лише встановити маааленьку сміттєву урну.
Ще одна біль бердичівського парку культури та відпочинку – скульптура ведмедика. Мабуть у кожного жителя міста є вдома дитячі світлини на фоні цього колоритного мешканця парку. Нині йому відламали носа, потім перетворили на бегемота-мутанта, і тепер він зовсім не схожий на ту гарну тваринку, з якою у нас асоціюється дитинство.
До інших колоритних цікавинок сьогодення місцевого парку слід віднести годівничку для птахів з порожньої пластикової баклажки, непофарбовані лавочки і смітники, та, звісно, неякісне дорожнє покриття. Між тим пройшов вже майже рік з того часу, коли містобудівна рада (при повному ігноруванні інвестором) розглянула ескізні пропозиції щодо поліпшення умов благоустрою території Парку культури та відпочинку ім. Т.Г. Шевченка, які підготували спеціалісти відділу містобудування та архітектури з урахуванням пропозицій громадськості. Це стало можливим завдяки ініціативі громадського активіста Олексія Тростянського, який перший забив на сполох та створнив електронну петицію, щоб врятувати бердичівський парк від подальшого занепаду. На містобудівній раді вирішили, що першочергове завдання – це облаштування доріжок, які планується виконати з асфальту та плитки, а вже потім перейти до інших проблем: облаштування атракціонів, тіньових навісів, додаткових дитячих майданчиків та сцени. Однак, тодішній голова архітектурної ради Михайло Гайченя заявляв, що благоустрій Парку – це справа не одного року. Адже за попередніми розрахунками тільки облаштування доріжок обійдеться місту майже у два мільйони гривень. Нагадую – з того часу минув майже рік, але як виглядає наш парк, ми з вами, на жаль, бачимо на власні очі. Тож і говоріть потім, що у нас найкращий в світі міський голова…
Денис ЗАРЕМСЬКИЙ
