11.08.2017-Бердичів-Бердичів BIZ. Професійне свято – День працівників ветеринарної медицини в Україні відзначається у другу неділю серпня, і було встановлено ще в 2001 році Указом Президента України за ініціативою Міністерства аграрної політики з метою популяризації цієї благородної та почесної професії.
За статистикою, майже 80% з усіх практикуючих ветеринарів – жінки, однак те, що ветеринар – професія для справжніх чоловіків, доводить директор ветеринарної клініки «Айболит», голова Асоціації ветеринарів Житомирської області, а за сумісництвом ще й депутат Житомирської обласної ради від ВО «Батьківщина» Сергій Орлюк.
Радше лікар, аніж політик, він майже усе своє життя присвятив улюбленій професії ветеринара.
Саме Сергія Орлюка вважають одним з найкращих лікарів ветеринарної медицини у місті Бердичеві, і в області зокрема, тож з нагоди професійного свята усіх ветеринарів, ми виріши поспілкуватися з ним та дізнатися, як воно – бути «Айболитом».
Адже на його рахунку – сотні врятованих домашніх улюбленців, втім в його клініці приймають усіх: і білок, і лелек, і стрижів, і білок, і усіх інших пернатих, пухнастих, спокійних, і, навпаки, занадто активних представників дикої живої природи.
– Доброго дня. Скажіть, будь ласка, скільки років Ви вже працюєте ветеринаром? Як було працювати тоді, а як працюється зараз?
– Доброго дня. Ветеринарним лікарем я працюю вже більше 25-ти років, у свій час закінчив Тульчинський технікум, потім Київську Національну сільськогосподарську академію. Якийсь час мені не знайшлось роботи в державній службі, тож цілий рік я, з благословення батьків (сумка за спиною, велосипед поруч), їздив по селах. Тоді роботи було дуже багато, а працювати набагато легше, так як не було конкуренції. Потім я почав працювати у державній ветеринарній аптеці, хоча приватної практики не покинув. Так потихеньку розгорнувся до того, що в цьому році моя клініка відзначатиме 10-річний ювілей.
– Ким мріють стати ветеринари у дитинстві?
– Ну, тут, мабуть, у кожного по-різному. Особисто я спочатку хотів бути пожежником, потім (чомусь!) лікарем-педіатром. В старших класах мене приваблювала професія адвоката, тому що в школі я був старостою, та часто захищав своїх однокласників. Це було першим поштовхом, бо я ніколи не міг закривати очі на несправедливість. До речі, я серйозно готувався стати юристом, але батько сказав тоді жартома фразу, яка перевернула світогляд і визначила моє подальше життя: «Ветеринар з голоду помре останнім, а юристи не сплять ночами».
– Скажіть, а хороший ветеринар спить вночі?
– Спить, але погано, адже телефонують навіть вночі. Якщо знаєш, що там з твариною погано, то з тривогою чекаєш на дзвінка. Не подзвонили – добре, адже це значить, що з пацієнтом все гаразд .
– Ви зараз ще й Голова Асоціації ветеринарів Житомирщини. На рівні області – це певне досягнення. Як ви вважаєте, чому Вам довірили керівництво: за ваші професійні, чи особисті якості?
– Під лежачий камінь вода не тече. У мене ніколи такої цілі не було – стати головою Асоціації. Адже вона (не буду цього приховувати) є продуктом системи, причому системи ще до реформи. На початку діяльності це була дійсно потужна одиниця, на чолі якої ставили управлінця, що працював там «для галочки». Мій попередник був першим головою (він сам з Житомира). Пропрацював декілька років, але щось у нього не склалося, тому коли запропонували мою кандидатуру, всі проголосували «за». І почалася робота. Ми займалися підвищенням кваліфікації лікарів-ветеринарів, організовували різні семінари, виїзні і на місцях, хоча головним завданням було те, щоб державна служба почала чути приватну. Після реформи особисто я побачив, що державна служба потихеньку приходить в занепад: розходяться люди, тому що немає зарплати, немає фінансування. Сьогодні, наприклад, потрібно 712 000 гривень на протиепізоотичні препарати, та в минулому році видали лише 9 000 гривень, в цьому – 72 000 гривень. На жаль, в Міністерствах не чують людей на місцях.
– В місті Бердичеві одна з першочергових проблем – це собаки. Я знаю, що Ви розробили свою програму по зменшенню та регулюванню чисельності безпритульних тварин. На якій стадії затвердження вона знаходиться?
– Остання комісія з питань ЖКГ розглядала програму кілька місяців тому, було внесено пропозицію передати її на розгляд виконавчому комітету міста Бердичева, який мав у десятиденний термін надати свої висновки. При перемовинах було змінено умови фінансування та посилено контроль за її виконанням. Я особисто був не проти цього, адже Програма лишилася та сама. Документи я подав у міськвиконком, там вони поки що і залишилися лежати. Після чергового підняття питання про засилля безпритульних собак у соціальних мережах, процес зрушився з місця, почали підписуватися документи на розгляд Програми на сесії, хоча на комісіях її ще й досі не затвердили. Зі своїх джерел я дізнався, що проблема в одній людині, яка відмовляється ставити свій підпис з невідомих мені причин. А тим часом собаки продовжують гуляти містом.
– Який саме вихід Ви пропонуєте у своїй Програмі?
– Давайте будемо дивитися на речі без емоцій, а раціонально. В даному випадку питання стоїть не приспати безпритульну тварину, а перше – прибрати її з вулиць, мінімізувавши кількість бездомних тварин, і друге – знайти їй господаря. Адже зграї безпритульних собак це, у першу чергу, антисанітарія, загроза епідемії сказу та небезпека для місцевих мешканців. Першочергове завдання, яке ставить перед собою Програма – саме знайти тварині господаря, ну, а якщо ми з цим не впораємося, то тут тільки один вихід: евтаназія. Любиш тварин? Без питань, приходь, забирай її до себе, і неси персональну відповідальність за неї. Безконтрольних тварин у місті бути не повинно. Іншого виходу я не бачу, адже займаюся клінікою 10 років. За цей час нами було безкоштовно стерилізовано 3000 тварин, і що? Результат хтось бачить? Тільки гірше! Причина у тому, що стерилізувалися в першу чергу тварини, які давалися в руки. Агресивних собак ніхто не чіпає і ніхто ними не займається. А розмножуються якраз саме вони. І навіть якщо вони всі стерилізовані, але біля дитячого майданчика поблизу міськвиконкому лежить 12 безпритульних собак – то це однозначно неправильно!
– Ваша Програма – це практика європейських країн?
– Європейські країни підходять по-різному до вирішення цього питання. У тих країнах, які можуть собі це дозволити у фінансовому плані, створюються притулки постійного утримання, причому комунальні. Ми повинні виходити з того, яке у нас законодавство в Україні. А воно не дозволяє випускати бездомних тварин без подальшого контролю за ними. Якщо ми віддаємо тварину волонтеру, то нехай він не просто її годує, а несе за неї відповідальність. В законі чітко зазначено: «Не випускати без контролю». Захисники хочуть брати під свою відповідальність – будь ласка! А якщо не хочете, то не розпочинайте нити, що мені всього шкода. Настав час запам’ятати – собака не повинна гуляти самостійно, вона має мати бірку, нашийник, повідок і намордник, все інше – це бездомна тварина. Якщо собака, яку забрали волонтери, повторно потрапляє в клініку, я пишу звернення на Інспекцію з благоустрою, і вона штрафує господаря. По-перше, це наповнення бюджету, а по-друге – у людей з’являється відповідальність. Я не кажу про великі суми штрафів, а про мінімальні, які дають право контролювати цих тварин і господарів, які їх тримають.
– Ваша Програма – з однієї сторони, і притулок – з іншої. Що буде ефективнішим?
– Якщо чесно – я не вірю у притулок, і це проста математика. Візьмемо для прикладу притулок, в якому утримується 200 собак. Прогодувати одну тварину коштує 17 грн в день, тобто на рік вони будуть обходитися більше 1 млн. 200 тис. гривень. Додайте до цієї суми заробітну плату трьох охоронців, бухгалтера та директора, додайте податки, які потрібно буде сплачувати, і у Вас вийде серйозна сума. І це ще не все, адже будуть витрати на світло, воду, опалення, дезінфекцію та на якесь, хоча б мінімальне, лікування. І це тільки утримання, не кажучи вже про відлов тварин. Зверніть увагу, що ми зараз говоримо про вже побудований притулок… Тож я не бачу доцільності щороку витрачати величезні кошти, щоб утримувати непотрібну комунальну службу.
– Тож Ви вважаєте, що Вашої Програми буде цілком достатньо для того, щоб вирішити питання з безпритульними тваринами у місті?
– Безумовно, ні, адже проблема зріла протягом десятків років, тож її неможливо вирішити одразу, потрібно все робити поступово і з дотриманням норм чинного законодавства. Ще раз повторюсь – тварина має знайти господаря, ось що є першочерговим завданням. Другий крок, який потрібно зробити, це ввести можливість для пільгової категорії громадян (малозабезпечених сімей, пенсіонерів, інвалідів та інших) провести процедуру стерилізації тварин на пільгових умовах. Адже собаки стають бездомними в основному тому, що у них не вистачає коштів на утримання тварини.
– Нещодавно Верховна рада прийняла закон, який посилює відповідальність за жорстоке ставлення до тварин. Ваша думка з приводу цього закону?
– На мою думку, цей закон потрібний, але він не є досконалим, адже в ньому не прописано, що таке знущання над тваринами. Під цей Закон підпадають тільки психічно-неврівноважені люди, які відривають хвости тваринам. А культура утримання тварин (коли бабуся у дворі або в квартирі тримає 12 котів і не прибирає за ними) – це зовсім інше, але в Законі цього теж не прописано. Ще там немає відповідальності перед людьми, які постраждали від укусів тварин. Таке враження, що цей законопроект хтось вніс для «галочки» – точно так, як закон про гуманне ставлення до тварин. Тож бажаю усім нам, щоб ми перед тим, як взяти до себе будь-яку тварину, добре подумали, чи готові ми нести за неї відповідальність.
