Тарас Шевченко…
Такий великий, що бути більшим не можна. Як Україна. Як світ.
Тарас Шевченко народився на українській землі, під українським небом, проте він належить до тих людей-світочів, які стають дорогими для всього людства і які в пошані всього людства знаходять своє безсмертя.
Хто ж є Тарас Шевченко? Чому він безсмертний в Україні? Чому його «Кобзар» є другою після Святої Євангелії книжкою всього українського народу? Чому вся Україна вважає Великого Тараса своїм Пророком? І чи є у світі якийсь поет, що його могилі вклоняються з року в рік уже багато років сотні тисяч прочан, з усіх станів суспільства, з усіх земель великої країни. Український священик Н. Димитріїв знайшов 1989 року у далекому від цивілізації канадійському лісі колибу українського малописьменного емігранта. У ній був на стіні саморобний хрест з образом Божої Матері, а поруч – образ Т. Шевченка. Той селянин знав «Кобзаря» напам’ять. Чи є десь поет, що його образ ставлять поруч з образом Христа?
Біля Тараса побудьмо, постіймо
І поміркуймо не мить, не хвилинку:
Всім нам потрібні не лиш самостійна,
А самостійна в ділах Україна! (М. Пасічник)
Вустами Великого Тараса промовляє народ, нація великою мовою тисячолітніх прадідів великих. Мовою трипільців, скіфів, сарматів, антів, київських князів, галицьких королів, українських гетьманів, запорізьких лицарів. Великий Тарас побожно шанував могили предків, його пошана походить з глибини духовності нашого народу, що тисячі років тому піднесла на містичну височінь віру в безсмертя душі людини і народу. Національний інстинкт народу відчуває в могилах предків джерело своєї національної сили.
Тарас Шевченко, як і наш народ, відчував, розумів одну з найбільших таємниць життя мертвих – живих – ненароджених, тобто життя нації. Розумів таємницю сили нації, глибокий зміст культу нації, який є другим після релігії джерелом сили народу. Національні традиції дають народові непереможну силу витримати ворожий – духовний, ідейний, культурний наступ на нього.
Тарас Шевченко – це диво, явлене одинажди на всю багатовікову історію України. Чимало в ній постатей, гідних всенародної любові й шани. Однак підняти підупалий дух нації до усвідомлення власної гідності зумів тільки Він.
Він узяв у себе дух України, і генієм своїм повернув їй, Україні, друге дихання. Вона відчула у собі моральну мужність, якої не відчувала досі.
Зроджене у зболенім серці слово Поета, його одержимість і непоступливість стали вірою мільйонів, негаснучою іскрою, що спалахувала. Її спалахи нещадно гасили кров’ю тисяч і тисяч, але полум’я розгоралося з силою, ще небувалішою, цілющим вогнем охоплюючи близькі й далекі терени землі багатостраждальної. І так – до утворення на уламках московської імперії УНР.
УНА, до речі, в перших кроках своєї діяльності проголосила День народження Т.Г. Шевченка національним святом, вільним від праці. Київська губерніальна народна управа подбала «Про впорядкування могили Т.Г. Шевченка». Канів став національною святинею.
Але нині, на превеликий жаль:
Не збагнули українці
Заповіту твого суть6
І чужому не навчились,
І свого не бережуть. (В. Дацюк)
Шановні земляки! Не всі мають змогу вклонитися Чернечій горі, тож в день пам’яті Великого поета давайте зійдемося родом-миром з братолюбством у серці і єдиномислієм у душі, станемо всім народом коло пам’ятника Шевченка – Батька Нації і неможними вустами помолимося Поетовою Молитвою-Заповітом за Україну.
І віримо, що нас чекають Добра Доля і Світле Прийдешнє.
Надія ТКАЧУК
