П’ятниця, 29 Березня, 2024
spot_imgspot_img
ГоловнаНовиниНовини Бердичева3 грудня – День незламних духом: герої 26 артилерійської бригади міста Бердичева

3 грудня – День незламних духом: герої 26 артилерійської бригади міста Бердичева

Надзвичайніи БердичівНадзвичайніи Бердичів

Вони не вимагають до себе жалю чи співчуття – вони прагнуть жити повним життям, нарівні з рештою суспільства. Щороку 3 грудня в Україні та Світі відзначається Міжнародний день людей з інвалідністю. Цей день встановлений резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 14 жовтня 1992 року як настанова про дотримання прав людини.

З початком російської агресії проти нашої Держави, з першими пострілами та вибухами, тисячі наших воїнів зазнали каліцтв, втратили здоров’я, кінцівки…

Але, не здалися!

#ДеньНезламнихДухом


ВІКТОР БОЙКО – старший сержант 26 артилерійської бригади імені генерал-хорунжого Романа Дашкевича.

17 липня 2014 року відбулося звільнення міста Попасне на Луганщині. ПРП (пересувний розвідувальний пункт) 26-ї артилерійської бригади також взяв участь у штурмі.

БТР витримав сім влучень з РПГ, та одна з гранат пошкодила його гармату – її заклинило. Наш ПРП теж вів у відповідь вогонь. Двадцятитрьохрічний Віктор Бойко разом зі своїм командиром, начальником розвідки Костянтином Чурсіним, знаходилися у башті броньованої машини. Перед Бойко знаходився відкритий люк башти. Постріл з РПГ майже повністю відірвав Віктору руку.

– Ми не побачили сепаратистів, коли заходили на блок-пост: вони переховувались на закритих дільницях місцевості. Затим почали вести обстріл. Не розумію, звідки вони стріляли. Здавалося, з усіх боків, – згадує Віктор Бойко. – Ліву руку відбили зразу, в правій – багаточисельні уламки. Я не міг нею рухати, тільки дещо ворушилися пальці. Мені вкололи знеболююче, воно втамувало біль. З’явилася можливість терпіти.

Тоді багатьох хлопців поранило. Винести нас у безпечне місце вдалося лише через годину, коли до нас змогли підійти товариші. Я втратив багато крові.

Не пам’ятаю, як мене везли до Артемівської лікарні. Там вилучили уламки з правої руки, очистили рани. Праву руку зберегти не змогли. Для мене це не було несподіванкою, так як ще там, під обстрілом, я зрозумів, що її ампутують. Вранці все зашили, ввечері відправили мене до Харкова, а через декілька днів до Києва.


ОЛЕГ МУДРУК – старший солдат, старший навідник 5 гсабатр 26 артилерійської бригади імені генерал-хорунжого Романа Дашкевича.

Отримав 50% опіків тіла, лікарі практично не давали шансів і готовили до ампутації праву руку. Але він, через чотири місяця, повернувся з лікарні цілий та… одружився.

– Найбільш страшним виявився день 8 серпня. Хоча все почалося ще вночі, – згадує Олег. – Коли ми перебували під Савур-Могилою, приблизно о третій ночі почався щильний мінометний обстріл. Пом'ятаю, як побачив яскраво-зелений спалах, і наша машина запалала. В самоходку вдарив снаряд. Два моїх товариша загинуло миттєво, третього зрешетило осколками та вибуховою хвилею відкинуло далеко у кущи. Четвертий, неймовірним чином, залишився неушкодженим, а я загорівся. Одяг палав, але я його не тушив, так як потрібно було вибратися з машини. Снаряд потрапив прямо в башню, від чого заклинило люк. Мені довелося потратити немало зусиль, щоб відкрити його.

Одяг продовжував палати, шматки на рукавах продовжували бовтатися і заважали розклинювати люк. Для того, щоб лахи не заважали, я зривав їх… разом зі шкірою. Нарешті розпечений від вогню люк подався і випав назовні. Двоє товаришів, які залишилися живі, підбігли до мене і палаючого(!) поволокли подалі від самоходки. Як тільки ми опинилися на безпечній відстані, самоходка вибухнула.


АНДРІЙ КОЗАЧЕНКО – солдат 1-го протитанкового дивізіону 26 артилерійської бригади імені генерал-хорунжого Романа Дашкевича.

14 серпня, в день народження старшої доньки, отримав поранення в бою під Амвросієвкою. Ампутована права нога.

– Бачив, як з території Росії на українську землю заїжджає військова техніка і саме з російського боку нас накривали «Градами», а ми не мали права надати по ворогу вогневу відповідь, – згадує Андрій. – Одного разу під вечір зайняли позицію на висоті. Тільки но почали облаштовуватися, як підніжжя нашого пагорба вкрилося розривами від залпу РСЗВ.

Бойовики вже розпочали вичавлювати нас від самої Савур-Могили і батарея відступила до Амвросіївки. Нашою задачею було вогневе прикриття відходу великокаліберної артилерії. Коли пройшла важка артилерія, розпочався мінометний обстріл. До мінометної батареї ще підключився російський танк, який і поцілив у мою гармату. Внаслідок розриву снаряду двоє моїх товаришів загинуло одразу, мені один осколок поцілив у бронежилет, а другий у стегно – перебив артерію та роздробив кістку.

Щоб зупинити кровотечу, перемотав джгутом вище місця поранення ногу. За допомогою штик-ножа, намагався повзти до своїх хлопців, до іншої гармати, яка вела вогонь. Однак почала мучити спрага, тому вернувся, щоб напитися. Далі рухатись вже не стало сил і так пролежав десь з годину – було занадто спекотно, тривав бій, йшов обстріл, тому надати мені допомогу було нікому. Ліг горілиць і почав вдивлятися у небо, прощався із життям, навіть обличчя дітей побачив у прозорій далечині.

Мене відправили до місцевої лікарні в Амворсіївку, у якій лікарі були налаштовані проти українських військових. Я просто лежав, до мене ніхто не підходив, хірург навіть артерію не зашив, тому кровообіг у нозі не було відновлено.

Як розповідали потім мої співслужбовці, коли вони заїхали до лікарні, щоб перевідати мене, то медсестра сказала їм: «Забирайте його звідси, або помре». Я втратив свідомість і прийшов до тями через дві доби у Дніпропетровському шпиталі підключений до апаратів життєзабезпечення. Без надходження крові нога у мене вже відмерла, хоча, як сказали військові лікарі, шанс одразу врятувати ногу все ж таки був.

Обговорити цю новину у Facebook на сторінці Підслухано в Бердичеві. Встановлено…

Новини Бердичева

Читайте Новини Бердичева у Telegram

Публікуємо найцікавіші статті, події та конкурси. Ми там, де наші читачі!

Новини по темі

Останні Новини