Дощовим суботнім ранком особовий склад військової частини – польова пошта В3231 вишикували біля КПП. Більш скорботного приводу і не придумаєш. Пом’янути загиблого 2 роки назад військовослужбовця 12-го окремого мотопіхотного батальйону, солдата Шишка Олександра Сергійовича, вшанувати його світлу пам’ять.
Так склалося, що у складі нашої частини майже 2 роки функціонував ще один організм – 12-й окремий мотопіхотний батальйон. Влилися, спрацювалися, здружилися із ним за достатньо довгий період спільного виконання завдань у зоні проведення антитерористичної операції. Там, на сході, підтримували, як могли, вони нас, а ми їх. Один одному допомагали, один із одним ділилися і матеріальним, і духовним. Словом, пліч-о-пліч, нога у ногу, повільно, але впевнено, згуртувавшись, проривалися уперед, до світла, до перемоги. Разом раділи успіхам, спільно відзначали свята, але неоголошена війна вирішила поєднати нас і в жалобі. Безповоротніх втрат зазнали наші частини. Втрат, які ніколи не зітруться із пам’яті, бо полеглі Герої не забуваються, їх подвиг назавжди серед нас…
Субота. Дощить. Знову про війну і втрати, які вона зчинила. Знову згадали 2014 рік. 22 липня. Обстріл реактивної артилерії противника і 200-ий, наш 200-ий. Хвилина мовчання, покладання квітів. А потім про нього, про його короткий життєвий шлях і незакінчені за життя справи…
Шишко Олександр Сергійович народився 4 вересня 1985 року в м. Київ, у самому серці нашої країни. Саме там він здобув вищу освіту в Національному транспортному університеті. З 2003 до 2005 року проходив військову службу в лавах Збройних Сил України на посаді заступника командира взводу 10-го мобільного прикордонного загону спеціального призначення.
Після звільнення із Збройних Сил працював у виконавчій дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Одружився із гарною дівчиною Анастасією та у 2013 році у подружжя народилася донечка Анна.
15 травня 2014 року Шишко Олександр Сергійович був призваний Дніпровським РВК м. Київ на військову службу під час мобілізації, на особливий період. І вже 21 травня 2014 року його направили служити до 12 окремого мотопіхотного батальйону на посаду кулеметника 2-го відділення охорони 1-го взводу охорони 2-ї роти охорони.
У ще зовсім молодого Олександра було безліч планів на майбутнє: захистити свою Батьківщину, повернутися до рідних, поставити на ноги донечку, досягти кар’єрних успіхів, щасливо крокувати по життю поруч із коханою дружиною, допомагати матусі Станюк Людмилі Іванівні та єдиній сестричці Юлії. На жаль, долею було вирішено інакше.
Через 2 місяці після призову за мобілізацією у ніч із 21-го на 22-ге липня 2014 року особовий склад 1-го взводу охорони 2-ї роти охорони 12-го батальйону ніс бойове чергування з охорони артилерійських позицій 30-ї окремої механізованої бригади, що дислокувалася поблизу с. Весела Гора Слов’яносербського району Луганської області. Близько 1-ї години ночі було оголошено команду «Повітря». І усі військовослужбовці почали терміново ховатися у бліндажах.
Через декілька секунд після отриманої команди «заграли» вибухи снарядів РСЗВ (реактивної системи залпового вогню) БМ-21 «Град», які були випущені невідомими особами зі сторони Луганська. Вони тривали близько 10-15 секунд.
А після того, як стало відносно спокійно, було виявлено, що в місце розташування 1-го взводу охорони 2-ї роти охорони 12-го батальйону влучив один зі снарядів системи РСЗВ «Град». Внаслідок розльоту його уламків поранень зазнали п’ятеро військовослужбовців, серед них був і солдат Шишко Олександр Сергійович.
Після надання першої медичної допомоги Олександра відправили до м. Харків у військово-медичний клінічний центр Північного регіону. Та, на жаль, лікарі не змогли урятувати чоловіка, отримані травми виявилися занадто серйозними. 22 липня 2014 року життя солдата обірвалося…
З того дня день 22-е липня став датою скорботи не лише для рідних Олександра, не лише для особового складу 12-го окремого мотопіхотного батальйону, а й для усіх військовослужбовців частини В3231.
Колектив частини висловлює щирі співчуття мамі, дружині, донечці й сестричці загиблого. Ваш син, чоловік,. батько, брат мужньо й безстрашно віддав своє життя за вас, за усіх нас. Ми цього ніколи не забудемо. Тому що Герой – це назавжди, тому що Герої не вмирають!
І перемога таки буде за нами! Слава Україні! Слава Героям України!
