Бердичів – місто унікальне, про нього знають у всьому світі.
7 лютого, о 18.00, в Москві в театрі ім. Маяковського можна буде подивитися виставу «Бердичів». Постановка унікальна тим, що це перша версія однойменної п’єси, яка з’явилася на сцені. Цей творчий експеримент був досить сміливим, проте, на думку театральних критиків, він вдався.
Автором п’єси, яка послужила основою для спектаклю, є Фрідріх Горенштейн. П’єса Фрідріха Горенштейна пролежала в шухлядах театральних столів 39 років, і лише приблизно рік назад побачила світ у цьому ж таки театрі. Сюжет п’єси одразу привернув увагу московської публіки. Історія життя письменника спонукала автора до роздумів, він фактично просто надав їм літературну форму, і вийшла п’єса «Бердичів».
Сюжет постановки розгортається на тлі досить довгого періоду часу, який зачіпає тридцять років життя героя. Це період з 1945 і до 1975 року. У невеликому місті Бердичів живуть дві героїні-сестри, Злота і Рахіль. У них йде звичайне життя. Вони лаються, миряться, виходять заміж, займаються сімейними справами, а потім старіють. У цей час у всьому світі відбуваються масштабні події і політичні зміни. Контраст глобального життя суспільства і приватного життя обивателя показаний настільки яскраво, що це змушує замислитися.
Можливо, п’єса не була поставлена саме тому, що сама специфіка її для театру не цілком годиться. Однак це не зупинило художнього керівника театру ім. Маяковського Міндовга Карбаускіса і він запропонував молодому режисерові Микиті Кобелєву інсценування цієї непростої речі. І ось в лютому 2014 року «Бердичів» вийшов і вразив усіх насамперед роботою сценографа, художника-постановника Михайла Краменка та художниці по костюмах Наталії Войнової.
У «Бердичеві» шиють сукні на замовлення, а також скандалять, проклинають. Тут варять варення і хороший суп «з муки і жиру», тут люблять. У виставі живе і дихає післявоєнний радянський побут, який зберігався десятиліттями, хоч змінювалися радіоли і додавалися холодильники. Буфет, центр цієї бердичівської космогонії, непорушний всі 30 років: тому що буфет – це буфет. На сцені відтворена і Бердичівська водонапірна башта – але вже в театральному макеті. Вежа горіла, була зруйнована, перефарбована – у неї як і у сім’ї Капцан-Луцьких біографія на тлі епохи.
Режисер Микита Кобелєв: «Це п’єса стосується не тільки єврейської родини, але й самого поняття сім’ї. Рахіль, головна героїня, псує життя дочки і дуже сильно впливає на долю своїх дітей, та й усіх оточуючих. Але чим більше вони прагнуть стати несхожими на батьків, тим, мабуть, більше між ними з’являється схожості. Історія роду – це майже завжди конфлікт нового покоління і попереднього. У Горенштейна він теж є. Але крізь конфлікти в цій сім’ї проступає прихильність, любов, яка глибоко прихована, виникають дуже дивні, тонкі зв’язки між людьми, яким довелося жити довго – в один час, в одному місці.
«Бердичів» – це історія роду ще і в тому сенсі, що при всіх руйнівних процесах залишається стрижень відносин і, звичайно, залишається пам’ять. Вони згадують тих, кого вже немає, і через одну сім’ю в єврейському містечку перед нами постає історія XX століття ».
Спектакль йде 3 години 20 хвилин.
Отак от, ось вам і Бердичів…
Олена СОНЯЧНА
