З 1 січня 2015 року законом «Про безпечність і якість харчових продуктів» передбачаються заборона продажу та обігу молока й сиру домашнього виробництва, а також м`яса подвірного забою.
Однак попередньо згаданий закон, щоб не впав як сніг на голову посеред літа, набув чинності ще 1 січня 2010 року. То куди селянам подіти свою продукцію? На них чекає складне випробування.Українське село є носієм української державності та духовності, що підтверджується всім досвідом вітчизняної історії.
Реалізація м’ясомолочної продукції – основне джерело існування для селян. Розвиток кооперації на селі має отримати політичне визнання та підтримку держави.Українське село — це сформована тисячоліттями ефективна й унікальна система всебічного матеріального і духовного життєзабезпечення, національного лавиноутворення і націє збереження. Цей людинотворчий і зберігаючий потенціал українського села як системи переконливо розкривається на прикладі української діаспори. Масово емігрувавши, наприклад, до Канади і США понад сто років тому, українці, на здивування американських етнологів не розчинилися в чужомовному довкіллі, а збереглися там й досі як найбільш численна і стійка, високодуховна і патріотична національна меншина.
Організація життя української спільноти в місцях розселення здійснювалась за закодованою у її свідомості моделі українського села. Складні трансформаційні процеси, що відбуваються нині в Україні, характерні для будь-якого суспільства перехідного періоду. Їх характерною ознакою є економічні та соціальні кризи, політичні конфлікти та занепад у моральності та духовному житті. Особливо потерпає від цих процесів населення сільських регіонів, де ринкові відносини знаходяться на початковому етапі їх становлення.
Вони проявляються у важкому соціальному стані сільського населення, його стрімкому старінні та знелюдненні українських сіл, занепаді осередків сільської культури та духовності.
Світовий досвід, свідчить про те, що вихід із кризової ситуації для українського села полягає у становленні виробничої та інших видів кооперації. Особливу роль у його відродженні може відіграти також споживча кооперація, діяльність якої притаманна для українського села впродовж усього ХХ ст. Підтвердженням цієї тези є також те, що споживча кооперація, діяльність якої зосереджена переважно в сільській місцевості, зберегла свою організаційну структуру, господарську, насамперед торговельну діяльність, яка після глибокої кризи 90-х рр. набула тенденцій поступового розширення та зростання економічної ефективності.
Джерелом цих стереотипів є те, що в радянський період кооперативні відносини в системі зазнали одержавлення, і вона розвивалася без урахування інтересів мільйонів пайовиків. Завдяки державній підтримці господарська діяльність споживчої кооперації в цей період розвивалася досить динамічно. Тому досвід співпраці кооперації і держави у минулому столітті необхідно використати і в незалежній Україні.
Крім досягнення економічних цілей, для споживчої кооперації на першому місці завжди знаходилося досягнення соціальних цілей насамперед пайовиків, а також і мешканців того регіону, в якому вона здійснює власну діяльність. Сьогодні саме соціальні аспекти господарської діяльності вирізняють споживчу кооперацію серед інших суб’єктів господарювання, які функціонують у ринковій економіці.
Ці аспекти, які заведено називати соціальною функцією кооперації, проявляються у соціальному захисті кооператорів і інших слабозахищених верств населення, в органічному поєднані особистих, колективних і суспільних інтересів громадян на основі демократичного управління, співробітництва і солідарності та розвитку самоуправління. Тому в незалежній Україні, Конституцією якої проголошено завдання побудови демократичної та соціальної держави, органи влади об’єктивно повинні бути зацікавлені у сильній кооперації, бо вона разом із виробничою кооперацією є досить важливим сектором, у якому переплелися економічні та соціальні складові суспільного розвитку як на місцевому, так і на загальнодержавному рівнях.
Зокрема, діяльність споживчої кооперації може суттєво впливати на структурну перебудову економіки, зміцнення економічної бази регіонів, швидке насичення ринку товарами та послугами, забезпечення зайнятості населення. Обслуговуючи українське село, створюючи членам споживчих товариств і сільським підприємцям умови, за яких вони мали б змогу безпосередньо на місці придбати необхідні продукти та товари, кооперація до певної міри виконує функції, які властиві державі: створення торговельної інфраструктури, поліпшення доброустрій села, економічний і соціальний захист сільського населення.
Попри широке утвердження в радянський період у свідомості громадян лозунгу «Вся влада Радам!» фактичними господарями та виконавчою владою на селі були колгоспи і радгоспи. Проте колективні відносини у сільськогосподарських підприємств того часу, як і в споживчій кооперації, були одержавлені та знеособлені, а господарська діяльність колгоспів повністю підпорядковувалася державним і партійним органам.
Частка селянських господарств у виробництві продовольства країни залишається надто істотною, водночас дрібнотоварне виробництво в низці секторів економіки продовжує домінувати.
