Зачинателем театрального мистецтва в Бердичеві вважають Антоні Змійовського, директора придворного театру графа Щенського-Потоцького, який наприкінці XVIII ст. переїхав до Бердичева і заснував тут польську трупу.
Спочатку театр А. Змійовського давав вистави на постоялому дворі, згодом збудував приміщення театру біля стаєнь, поблизу торговельних рядів (будинок не зберігся), повідомляє портал Новини Бердичева з посиланням на Наталію Захарчук.
У 1908 місцевий лікар, підприємець Давид Шеренціс придбав приміщення і перебудував його за власні кошти на міський театр.
Відкриття театру у Бердичеві
Урочисте відкриття нового театру відбулось сто одинадцять років тому, 27 грудня 1911 року у день 50-річчя відомого місцевого мецената, підприємця, лікаря за фахом Давида Мойсейовича Шеренціса. Давид Шеренціс був високоосвіченою та відкритою у спілкуванні людиною, мав авторитет серед пацієнтів та колег, володів кількома мовами. Як захоплений театрал спілкувався з Айседорою Дункан, Самуїлом Міхоелсом, Олександром Таїровим, Леонідом Утьосовим, Вадимом Орловим та іншими.
На отриманій в оренду землі, у будівлі, зведеній в 1908 р., він влаштував майданчик для катання на роликових ковзанах, а згодом, у 1911 р., перебудував його під міський театр. Тут же було влаштовано ілюзіон «Експрес». Театр став центром культурного життя міста. Бердичівський театр, який здавався в оренду колективам, що гастролювали країною, бачив чимало зірок та непересічних талантів. Вистави йшли польською, єврейською, російською, українською, а частіше – «бердичівською» — змішаною мовою.
Театр перебував у власності Д. Шеренціса до переломного 1917 р. У травні 1919-го він був націоналізований і отримав назву «Перший радянський театр». Згодом приміщення було передано управлінню народної освіти.
Радянська епоха в історії театру
Попри історичні колізії театральне життя Бердичева не завмерло. У 20-х роках сцена театру приймала київську трупу Саксаганського та театр ім. Лесі Українки, Московський театр драми й комедії за участю Б.А. Бабочкіна, Київський оперний театр, ленінградське «Криве дзеркало», московський «Корш», Київський державний єврейський театр «Кунст-Винкл» на чолі з «корифеєм єврейської сцени Рудольфом Заславським», Київський інтимний театр.
У 1925 р. в Бердичеві гастролював Московський єврейський театр, одним із режисерів і керівників якого був C.M. Михоелс. Він привіз постановки на ідиш «200 тисяч» по Шолом-Алейхему, «Ніч на старому базарі», в яких грали кращі актори театру, і серед них бердичівляни: Ада Сонц і Доня Ліберман.
У 30-х роках після здійсненого капітального ремонту театру до Бердичева приїжджали 1-й Польський державний театр, Вінницький обласний драматичний театр та театр російської драми, Ленінградський пересувний театр Руської опери, мандрівна капела «Думка», єврейський театр з Одеси та інші.
Крім цього, театр почав розширювати власний репертуар. До п’єс Григорія Квітки-Основ’яненка, Івана Тобілевича, Михайла Старицького, Костянтина Симонова додалися твори Абрама Штейна, Олександра Корнійчука, Володимира Розова, Михайла Лермонтова та інших визнаних майстрів літератури.
Жителі Бердичева захоплено приймали відомих акторів і співаків: В.І.Качалова, Л.В. Собінова, A.M. Бучму, І.С. Паторжинського.
1948 р. в приміщенні Бердичівського міського театру пройшли спектаклі Київського державного академічного театру імені Івана Франка за участю Наталії Ужвій, Амвросія Бучми та Гната Юри.
1959 р. Бердичівський пересувний український драматичний театр було ліквідовано. Протягом 1959-1995 рр. у приміщенні працював міський Будинок культури. 1996-2013 рр. це приміщення використовувалось як районний Будинок культури.
Відродження театру
2013 р. було вирішено відродити театр у місті Бердичеві. Після визначеної законодавством підготовчої процедури у 2015 р. розпочались роботи з реконструкції пам’ятки історії — об’єкта культурної спадщини місцевого значення: дотримуючись сучасних технологій та історичної автентичності, утеплено фасад, посилено конструкції будівлі, оновлено дах, виконано оздоблювальні роботи, облаштовано інтер’єр, встановлено сучасне обладнання.
У новому театрі поєднано витончену старовину з кращим дизайном сучасності. Сцена, партер, вишукані ложі, кришталеві люстри, зручні крісла, оздоблені натуральною деревиною, венеціанська штукатурка, види старого Бердичева на стінах — усе це додає театральній атмосфері величі минулого, створює відчуття особистої причетності до таємниці великого дійства. Міський музично-драматичний театр на Європейській має 420 глядацьких місць. Тут створено належні умови і для людей з особливими потребами.
Театр побудовано в еклектичному стилі з сучасним використанням гармонійно поєднаних елементів класицизму, бароко, модерну, неокласицизму, що відрізняє споруду легкістю, витонченістю і прямолінійністю. Особливу увагу архітектори звернули на дотримання пропорцій, монументальність, стриманість, суворість, навіть величність. Підкреслюють обраний стиль гранітні сходи, покриття підлоги, дверні портали.
Сонячний колір холів розширює простір і налаштовує глядача на неповторні враження від величної зали. Поєднання оксамиту та дерева, кришталь люстр та шовк портьєр, бордо стін та золото ліплення підтримують парадність, святковість, урочистість.
Бердичівський театр відрізняється відмінною акустикою, а найсучасніше технічне забезпечення задовольнить найвибагливіших глядачів неповторним звуковим та світловим вирішенням.
Театральний сезон у Бердичівському Музично-драматичному театрі на Європейській триває, у планах — чимало проєктів за участю молодих режисерів.
Театр — це можливість мислити, мріяти, проявляти багатогранність своїх почуттів та емоцій на сцені. Це шанс поділитись з глядачами своїми переживаннями, сподіваннями, донести до них важливу ідею, поговорити з ними про сокровенне.
Театр — це простір, в якому маєш можливість проживати чужі долі та зізнаватись у тому, про що раніше не наважувались, навіть, подумати. Він бере в полон і не відпускає…
Наталія Захарчук, Музей історії міста Бердичева
