П’ятниця, 23 Лютого, 2024
spot_imgspot_img
ГоловнаЖиттяКультураБердичівський митець Михайло Пасічник отримав премію імені Михайла Слабошпицького

Бердичівський митець Михайло Пасічник отримав премію імені Михайла Слабошпицького

Надзвичайніи БердичівНадзвичайніи Бердичів

Учора, в урочистій обстановці Національного музею літератури України у місті Києві, відбулася важлива подія — вручення премії імені Михайла Слабошпицького.

Серед нагороджених українців є відомий бердичівський митець Михайло Пасічник. Під час церемонії пан Пасічник розповів про свої емоції від нагороди та поділився з присутніми своїми думками, повідомляють Новини Бердичева.

Портал Новини Бердичева щиро вітає нашого митця з новими досягненнями та бажає нових творчих успіхів. Давайте разом подивимося на світлини з цієї події та ознайомимося з текстом виступу Михайла Пасічника, який звучав під час церемонії.

Михайло Пасічник отримав премію

Дорогі друзі, шановні колеги, мила пані Світлано та вельмишановна родино того, хто сьогодні з небес модерує наше літературне свято!

Михайло Слабошпицький, котрий своїм живим духом, втіленим у численних літературних творах, зібрав нас у цій залі, майже пів століття назад першим відгукнувся на мою першу збірку віршів «Робота». Вона вийшла у 1975 році і відразу ж втрапила у поле зору вже тоді відомого критика. В огляді поетичних видань, які з’явилися тоді у «Молоді», він виділив лише дві збірочки – мою і Олександра Маландія.

І ось сьогодні я став першим лауреатом премії його високого імені. Це для мене дуже символічно і знаково, адже виходить, що Михайло Федотович і нині опікується моєю творчістю.

Слабошпицький завжди видавався мені титаном українського духу, подвижником самобутньої української культури. Але чомусь хочеться порівняти його з двома видатними французами – він був таким же літературним працелюбом, як Оноре де Бальзак, та автором багатьох «дзеркальних» книг про відомих українських письменників, як Андре Моруа – про французьких. Лише Моруа писав біографічні романи про своїх письменників, а Слабошпицький – біографічні новели, оповідки.

Отже, 1975 рік, моя збірка «Робота», яку першим привітав і благословив Михайло, збирає інші схвальні відгуки, зокрема «Літературна Україна» друкує розлогу рецензію Абрама Кацнельсона «У пошуках пружного слова». Це вони, Михайло Слабошпицький та Абрам Кацнельсон посприяли, самі того не знаючи, тому, що вже через півтора року я ніби випадково втрапив до десятки кращих молодих поетів України і був прийнятий разом з дев’ятьма своїми літературними ровесниками до спілки письменників України. Але всім своїм творчим життям я був змушений відтоді доводити і собі, і всім іншим, що це було НЕ ВИПАДКОВО.

Хто ж ці мої літературні ровесники – автори перших збірок на той 1977 рік?

Це Любов Голота, Наталка Білоцерківець, Галина Тарасюк, Алла Тютюнник, Тамара Костецька, Валентина Кузьменко, Михайло Шевченко, Анатолій Кичинський, Юрій Кібець. Доповнила десятку одинадцятим номером драматург Лариса Хоролець.

Наш прийом до спілки перетворили на тривале в часі свято: дозволили побути безплатно в Ірпені 10 днів! А це – насамперед духовний дотик до великих: Григора Тютюнника, Павла Загребельного, Віктора Близнеця, ну і звичайно ж – ще достатнього молодого, але вже знаного в письменницьких колах критика. Тютюнник проводив нас аж до вокзалу, коли ми їхали на урочисте засідання Правління спілки, на якому нас приймали до неї.

Після сніданку в їдальні усі розходилися: хто прогулювався сакральними алеями будинку творчості, хто вирушав до Києва у справах.

В один із тих щасливих днів я теж вирішив поїхати з Ірпеня до столиці, зазирнути у видавництво «Молодь», де маринувався рукопис моєї другої збірки (вона вийшла аж у 1981 році під назвою «Право на дорогу».

Дорогою до електрички чи то я наздогнав Михайла Федотовича, чи то він мене, уже й не пригадую достеменно, але факт є фактом: у потяг ми сіли разом, зайняли місця поруч. Яка ж то була прекрасна нагода ближче познайомитися з людиною, над чолом якої уже сяяв німб! А якщо прозаїчніше – над чолом Михайла, як і багатьох письменників того часу, був хвацько набекренений берет з антенкою посередині – своєрідний маркер письменства тієї епохи…

Говорили про те-се, я не втримався, щоб не пригадати його оглядову статтю в «ЛУ», на що він лагідно посміхнувся і сказав:

– Я радий, що і моя оцінка вплинула на Ваше становлення як письменника… І, вірогідно, ще й на прийом до творчої спілки.

Втішений нагодою, я дістав із портфеля віддруковані на машинці вірші, тицьнув їх Михайлові Федотовичу:

– Може, передасте у відділ поезії Вашої газети?

Він вихопив аркуші з моїх рук, відразу заглибився поглядом у вірші. Особливо сподобалася йому розлога балада «Проводили світло до нашої хати», а від її кінцівки був просто у захваті:

І сходились односельчани – ті, дальші,

До них не дійшли ще стовпи із дротами,

Й раділи, як діти, – незаздро, без фальші,

І довго і тім світлі

Дзвеніли чарками…

Сказав, іронічно й дещо сумно:

– Але ж цього рядка («Дзвеніли чарками») не пропустять, хоч він – природній і правдивий…

Та мандрівка в електричці запам’яталася мені на все життя. Тим більше, що Михайло як абориген запросив мене у якесь кафе на каву, ми стояли за столиком і в мене тремтіли ноги від хвилювання: спілкувався ж із неординарною людиною, зі своїм доброзичливцем… Тоді ж я зрозумів, який я ще далекий від серйозного літературного процесу, як мало ще я знаю про літературу і літераторів!

А він не переставав дивувати мене прізвищами не лише українських письменників, а й зарубіжних. І то не лише називав їх, а й давав свою оцінку їх творам.

…Багато разів потому я ще брав участь у загальних зустрічах з ним на засіданнях Правління НСПУ та її Президії, ще більше переконувався у його – не побоюся цього слова – професійній величі, чисто людській порядності, незлостивості і арбітражному вмінню вирішувати усі конфліктні чи просто напружені ситуації, якими жила спілка…

Коли я був головою Житомирської обласної організації НСПУ (2007 – 2017), десь у році 2013 на теренах нашої області мав відбутися конкурс української мови імені Яцика, яким протягом багатьох років опікувався Михайло Слабошпицький. Готуючи наш край до цього конкурсу, він зателефонував мені з проханням долучитися до управління освіти і допомогти повирішувати усі організаційні питання. Я, звичайно, погодився, відразу ж налагодив контакти з відповідальними освітянськими особами, ми визначили місце і час проведення конкурсу тощо.

Михайло приїхав зі своєю дружиною Світланою Короненко, яку я вже давно шанував за прекрасні вірші.

Вибравши зручний для цього момент, я запросив високого гостя на інтерв’ю обласному радіо, на якому підпрацьовував, і він охоче погодився. Як легко було розмовляти з людиною, яка жила і дихала літературою, рідною культурою і мовою! Те інтерв’ю і досі зберігається в моєму комп’ютері у запису…

А потім була ціла злива «дзеркальних» спогадів Михайла Слабошпицького, якою захоплювалася уся творча громадськість (і не лише…) України, в тому числі і я…

Тепер два слова про свою книгу мемуарів. Одразу скажу, що це не стенограма, а синопсис мого життя, стислий його мегабайт. З окремими її розділами могла познайомитися широка літературна громадськість на сторінках «Української літературної газети» та газети «Слово Просвіти», спасибі головним редакторам цих часописів Михайлу Сидоржеському та Любові Голоті. У квітні була надрукована й рецензія на книгу доктора філології Петра Білоуса («Укр. Літ. Газета»).

І ось – книга моїх мемуарів позначена світлим ім’ям Михайла Слабошпицького, його премією! Сердечно дякую Комітету з її присудження, усім, хто прочитав бодай уривки і подумки підтримав мене, спасибі організаторам цього свята і його учасникам!

Слава Україні, слава українській літературі і її подвижникам, а відтак – слава Михайлу Слабошпицькому!

Новини Бердичева раніше повідомляли, що відомий бердичівський митець Михайло Пасічник презентував свою творчість у Малині. Крім того, ми розповідали про душевні посиденьки з Михайлом Пасічником у Бердичеві.

 

Новини Бердичева

Читайте Новини Бердичева у Telegram

Публікуємо найцікавіші статті, події та конкурси. Ми там, де наші читачі!

Новини по темі

Останні Новини