Вже місяць, як знову доводиться топтати донецьку землю, дихати осінню, слухати стукіт дощу по прорезиненому намету та радіти сонячному теплу. Зима дихає нам у спину і ми зі втомою в очах, але оптимістичною посмішкою «вгризаємось» у щільний ґрунт капонірами, бліндажами, вогневими точками. Ми, сини своєї Батьківщини, стоїмо на передньому краї її захисту від агресора і стійко зустрічаємо всі «труднощі та важкості військової служби».
А ще майже вчора ми зовсім по-іншому бачили цей вересень у своїх мріях. Тому мені особисто дуже подобається приказка: «Хочеш розсмішити Бога, розкажи йому про свої плани». І наш підрозділ ‒ тому підтвердження. Він практично із перших днів цієї гібридної війни безвиїзно знаходився в зоні АТО. Тому, щоб дати особовому складу можливість відпочинку і психологічного розвантаження в середині липня нас виводять у пункт постійної дислокації, де ми поринаємо у мирні будні частини: наряди, поточні роботи, відновлення техніки тощо. І, одночасно, нервове роздратування і несприйняття мобілізованими та «контрактниками на особливий період», які прийшли боронити Україну безпосередньо у зоні бойових дій, казарменого буття.
А вже першу половину серпня дивізіон проходить бойове злагодження на полігоні 1-ї окремої танкової бригади оперативного командування «Північ», що на Чернігівщині, яке по навантаженню виявилося більш значним, ніж, навіть, бойове чергування. Але мета досягнута: підрозділ знову готовий повноцінно нести службу у гарячій точці України. І ось, довгоочікувана передишка – в останні дні серпня значна частина особового складу отримує відпустки… Але «Людина намічає, а Бог вирішує» – ситуація на Сході критично загострюється і перші числа вересня наш підрозділ зустрічає вже на Донеччині – стає на бойове чергування. Ось так…
Ми за власною волею, свідомо знаходимося в лавах Збройних Сил України, тому наказ змінити відпустку на виїзд в один із секторів зони АТО зустріли без нарікань, по-військовому – якщо треба, то треба. Зібраний по тривозі дивізіон в лічені години був підготовлений до вибуття із частини. Швидке завантаження на рампі і через двоє діб перші колони почали розгортатися на місці призначення оперативно зі швидкістю польоту кулі – ось вона: злагодженість, взаєморозуміння в бойових колективах, професійні навички солдат в дії.
Нове місце дислокації зустріло нас наполовину обжитим простором і співом птахів. Протягом неповного світового дня підрозділ був готовий не тільки до ночівлі у лісі (маскування техніки, встановлення наметів, обладнання місць для особистої гігієни, налагодження зв’язку з «великою землею», організація охорони тощо), але й було налагоджено повноцінне гаряче харчування. Люди працювали весело, з жартами, і для пересічного громадянина могло здатися, що підрозділ виїхав просто відпочити на природі. Всі підрозділи спрацювали, як шестерні великого механізму, без збою і «пробуксовки». Мені вперше довелося приймати участь у бойовому розгортанні артилерійського дивізіону в умовах війни і можу лише констатувати: молодці хлопці. Наша армія дійсно наближається до статусу професійної – війна навчила.
Протягом двох днів підтягнулося ядро підрозділу – його основна техніка. За наступну добу для них були обладнані позиції, і дивізіон став на бойове чергування, закривши можливий напрямок прориву ворога. Звичайно, ми підозрюємо, що наш противник поінформований про райони нашого розташування, і це знання нехай буде йому пересторогою проти подальшої ескалації військового конфлікту, тобто, ми виконали превентивний захід.
Олег КАЛАШНІКОВ,
командир відділення 26 абр, член Спілки журналістів України
