Бердичівська освіта на межі. Сьогодні, під куполом міськради, серця всіх присутніх стискалися від тривожних новин, які принесла із собою на зустріч з депутати відома нам усім Валентина Адаменко, лідер управління освіти і науки.
Про це повідомляють Новини Бердичева з місця події.
“Її очі віддзеркалювали скрутне становище, що охопило нашу освітню систему. За даними, які вона принесла на обговорення, наші школи та дитсадки опинилися в обіймах фінансової кризи, де кожна гривня стає на вагу золота”, – наголошують журналісти.
Не відвернути очей від біди, що пригнічує нас. Ще на початку року міському бюджету Бердичева не вистачало понад ста мільйонів гривень, а цифри лише ростуть. Додаткові п’ятдесят мільйонів, “врятовані” зі залишків минулого року, тільки тимчасово заспокоюють наші тривоги, але тінь невизначеності надзвичайно небезпечна.
Причини цієї кризи вкорінені в системі. Зменшення державних субвенцій на 10% створило безбар’єрну вирізку в нашому бюджеті. Аби додати сіль у рану, в багатьох закладах помітне недонаповнення учнів та дошкільнят, що миттєво вилилося у фінансовий вакуум.
Управління намагається впоратися з кризою, але його зусилля марні – грошей нема. Нині класи не будуть розділятися на групи за мовами, а лише на інформатиці бо не вистачає комп’ютерів на весь клас. Десяті-одинадцяті класи формуватимуться лише у чотирьох ліцеях, ставши розкішшю для учнів.
А у дошкільній освіті ситуація ще більш тривожна. Якщо раніше в Бердичеві розмірковували про три тисячі дошкільнят, то тепер цифри зменшуються від жаху – півтори тисячі. Перевірка робочих дитсадків показала глибоку біду: у групах, де має бути тридцять дітей, є від двох до двадцяти – справжній фінансовий апокаліпсис.
У школах вже почали відправляти у відпустку викладачів, сподіваючись на диво, але яке ж то диво у нашій суворій реальності?
Скрізь криза накриває наші заклади освіти, мов пісок. І якщо нічого не зміниться, якщо міський бюджет залишиться пустим, наше майбутнє, наша освіта зазнає небачених випробувань. Рішення про закриття деяких шкіл – лише початок цього процесу.
Це мить, коли ми усі разом мусимо дати відповідь на питання: “Що робити далі?” Наша освіта – наше майбутнє. Але чи готові ми віддати все заради її порятунку?
