Мабуть, кожен читав цю чудову повість Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я», яка написана понад сто років тому, і навряд чи знайдеться хтось, хто байдужий до родинних пристрастей.
В Україні немає театру, який не мав би в своєму репертуарі вистави за повістю Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я».
12-го лютого актори Житомирського академічного українського музично-драматичного театру імені Івана Кочерги з виставою про сімейні казуси у родині Кайдашенків завітали до Бердичева.
Життя родинне «кипить» від постійних сварок: дзвенять шибки та каструлі, грюкають двері, верещать жінки, сердито покрикують чоловіки. Переварений борщ, недостигле тісто, неметена хата, биті горшки, чужі груші…
Вистава Житомирського академічного музично-драматичного театру ім. І. Кочерги розповідає про руйнування гармонії в побуті, родині, житті. Доховне віддалення – це проблема небажання зрозуміти один одного. Це труїть життя і батьків, і їхніх синів і невісток. Немає злагоди – немає миру, немає миру – немає щастя.
Вистава Житомирського театру – це спроба по-своєму побачити та пережити улюблений сюжет багатьох поколінь, де і плачуть, і сміються, і люблять, і ненавидять, і проклинають, і шукають сенс у житті.
Зала Бердичівського будинку культури наповнилася цього вечора сміхом, гарними емоціями, гучними оплесками та неймовірними враженнями від гри акторів. До речі, дуже приємним став той факт, що серед акторів був і наш земляк – бердичівлянин Олексій Шерпельов, який блискуче зіграв Лавріна.
У повсякденних сварках і конфліктах ми втрачаємо свої безмежні можливості, свою бурхливу енергію, свої сили абсолютно ні за що. І це – безглуздо, оскільки витрачати все це можна на любов та добрі справи.
Тому п’єса Нечуя-Левицького має стати своєрідним символом того, як жити не потрібно.
Думаю, кожен з присутніх виніс для себе певний урок.
Дякуємо за чудову виставу!
Олена СОНЯЧНА
