«Всі щасливі сім’ї схожі одна на одну, кожна нещаслива сім’я – нещаслива по-своєму» (1 ч., розд. 1) роману «Анна Кареніна» (1875) Л. Н. Толстого.
Але там, де одним із членів сім‘ї є – «зелений змій», сюжет сімейної драми, у всіх сім‘ях, розвивається за одним сценарієм. Ось декілька жахливих фактів з буття нашого міста, де «зелений змій» зруйнував не тільки сімейне щастя, а й людські душі і життя.
Квітень місяць, на вулиці весна намагається перемогти зимову мряку. Перехожі поспішають у своїх справах, а по дорозі мчить карета швидкої допомоги на вулицю Металістів. Кілька хвилин тому з цієї адреси надійшов виклик: «Приїжджайте, у молодого чоловіка ножовий поріз!». Коли швидка прибула на місце виклику, то потерпілий вже був мертвий. Жінка, яку застали на місці трагедії, лепетала : «Він хотів мене задушити і я вдарила його ножем». Що ж тут сталося?
На квартирі за даною адресою проживала невелика родина: молода жінка зі своїм співмешканцем та малолітнім сином. Жили, мабуть, «весело»…Бо не раз сусіди чули сварки, лайку, а бували й бійки.
Того вечора у гості до родини завітали сусіди з дітьми, відсвяткувати народження племінника у сусідки. «Як належить, хорошим гостям» принесли пляшку, посмакували. Тільки от господарю не дісталося, прийшов він пізніше. І чи образився, що без нього розпочали святкувати, чи просто був у поганому гуморі, але відразу почав скандалити. Сусіди зібрали свої пожитки, прихопили з собою господиню квартири і пішли додому продовжувати святкувати. Хоча, за їх свідченнями, господарку квартири вони запросили «щоб допомогла посадити картоплю». Чи посадили вони картоплю – невідомо, але розпили ще пляшку вина і наша героїня повернулася додому, де застала ще більш розлюченого чоловіка. І сварка продовжилася.
З показань обвинуваченої: «Вона сіла на кухні та курила, а потерпілий обзивав її нецензурними словами, збирався іти назовсім, але повернувся, пішов в її напрямку, сказав, що задушить її. Тоді, захищаючи себе, вона взяла в руку кухонний ніж зі столу і тримала в напрямку співмешканця, рухів ножем не робила та удар ним не наносила, бо умислу на вбивство у неї не було. І коли потерпілий до неї підійшов, вона не знає, як це сталося, що ніж увійшов в грудну клітку, в область серця й останній впав на коліна»
Важко сказати, що стало причиною такого фіналу, чи «зелений змій», чи набридлий чоловік, але результат – 7 років неволі; дитина-сирота, при живій матері; виплата матеріальної та фізичної шкоди, у розмірі 66000 грн, батькам померлого.
Знову місто Бердичів. У квартирі, розташованій по вул. С. Сломницьких, – натовп людей. Ніби нічого дивного – сім‘я велика – троє дітей, батьки та й родичі часто заходять. Там завжди гамірно, іноді сварку чути.
Але на цей раз у квартирі – чужі люди у формі та халатах. Новина між сусідами розноситься миттєво: «Ви чули? Вона вбила свого чоловіка!».
Прибулі працівники міліції та швидкої застають закривавленого чоловіка на дивані у важкому стані й збуджену жінку, яка на прохання лікаря швидкої потримати крапельницю, лиш злісно відмахується.
На допомогу приходить старша дочка. Хоч сама ще дитина, але вона звикла брати на себе відповідальність. Адже їй приходиться турбуватися по менших братика і сестричку, коли батьки у запої, коли мама зникає на тижні з дому, втікаючи до іншого чоловіка. І в цей злощасний вечір… , який назавжди залишиться у її дитячій пам‘яті.
Мама ще вдень пішла до сусідки, а повернулася напідпитку ввечері. Мамин співмешканець п‘яний лежав на дивані. Мама запитала у нього про крупи, які зникли з квартири. Чоловік гаркнув:«Не твоє діло!». Почав кричати та ображати дітей. Особливо дісталося їй з сестрою. Він казав, щоб вони йшли на трасу заробляти гроші та брутально лаявся. Мама зайшла до кухні, вхопила на холодильнику ніж, забігла до кімнати та вдарила його в бік.
Вона забігла до кімнати, побачила у мами в руках закривавлений ніж, вихопила його і викликала швидку. А мама взяла цигарку і вийшла на вулицю. За один вечір вона подорослішала на десяток років.
Цим дітям пощастило більше – їх забрали до себе дідусь і бабуся. А мама вийде через 7 довгих років. Старші дівчатка можливо вже будуть мати своїх дітей, а найменший син, може і не згадати, якою була його мама.
Село Дубівка Бердичівського району, сім‘я пенсіонерів та брат господаря сіли пообідати. «Для апетиту» взяли по чарочці, а потім ще по одній і ще по одній, далі прийшлось сходити по другу пляшку. Брат пішов додому. А подружжя залишилося удвох. Слово за слово і розпочалась сварка.
З показань обвинуваченої: «Чоловік почав її бити, схватив за волосся, вирвав коси, викручував руки та наносив удари в живіт. Зі столу вона схватила ніж білого кольору з пластмасовою чорною ручкою та вдарила його в груди в область серця. Не думала, що попаде в серце і не хотіла цього. Ударила, тому що надоїло терпіти поведінку загиблого, який над нею знущався. Після нанесеного нею удару чоловік впав, вона почала кричати, ніж викинула, але куди не пам‘ятає».
Коли гість, що нині був на обіді, повернувся до будинку, то побачив на підлозі тіло свого брата, біля якого стояла його жінка, п‘яно посьорбуючи носом, твердила : «Не здохнеш».
А ще 15 років тому, вона – молода, гарна приїхала до села з Чернівецького району і пристала у прийми до самотнього чолов‘яги. Відразу все було ніби добре, вдень – працювали на власному обійсті, а ввечері – відпочивали після важкого дня, за вечерею іноді пропускали по чарочці.
А потім і в обід не цуралися випити, а як заходив хтось з сусідів, то й посидіти біля пляшки «було не гріх». А там сварки почалися, бійки, приходилось і з поламаним носом ходити і з синцями під очима.
Тепер все – немає супостата. Але і доброго не залишилося нічого. Лише, на старості літ, – 7 років без сонця; без сільських просторів; без домівки, де за 15 років вже все стало таким рідним.
Статистика свідчить, що більшість вбивств вчиняються жінками при самообороні або в стані афекту, 6% вбивств скоюються у стані алкогольного сп‘яніння.
Але найстрашніше, що у 60% заручниками цих страшних обставин – є діти.
