З 10 по 19 грудня 1880 року в Московському окружному суді проходив процес над легендарною авантюристкою Софією Блювштейн, відомою Сонькою – Золотою ручкою.
«Розігруючи благородне обурення, Сонька відчайдушно боролася з суддівськими чиновниками, не визнаючи ні звинувачення, ні представлені речові докази. Незважаючи на те, що свідки впізнали її по фотографії, Сонька заявила, що Золота Ручка – зовсім інша жінка, а вона жила на кошти чоловіка, знайомих шанувальників. Особливо обурили Соньку підкинуті їй на квартиру поліцією революційні прокламації. Словом, вела себе так, що згодом присяжний повірений А. Шмаков, згадуючи про цей процес, назвав її жінкою, здатної «заткнути за пояс добру сотню чоловіків».
31 грудня 1880 року судовий процес все ж було завершено і винесено вирок заслати на поселення у найвіддаленіші місця Сибіру. Місцем заслання Соньки Золотої Ручки стало глухе село Лужки Іркутської губернії. Вона двічі звідти втікала і була схоплена поліцією та продовжувала відбувати покарання.
Після закінчення строку, її перевели на вільне поселення. Разом з новим співмешканцем, грабіжником і вбивцею Миколою Богдановим, вона активно скуповувала крадене і тримала в своїх руках всю підпільну торгівлю спиртним в Олександрівську. Тільки пізніше з’ясувалося, що звали ту особу не Сонька, а Марія. Втім, зберігся документ про хрещення Софії Іванівни Блювштейн, позначений липнем 1899 року, який підтверджує, що колишня злочинниця отримала після хрещення нове ім’я Марія.
Як і коли померла Сонька, не відомо. За однією версією, після революції 1905 року, коли багато засуджених покинули острів, вона теж зважилася втекти, але відійшла від Олександрівська всього кілька верст; її знайшли мертвою на дорозі. За іншою версією, їй все-таки вдалося вирватися з Сахаліну і повернути собі звичне місце королеви злодіїв.
Вже після революції, коли розстріляли її останнього коханця, Соньку нібито бачили, як вона роз’їжджає по Дерибасівській в авто і розкидає гроші «на упокій душі». А потім, стверджували, що вона перебралася до дочок у Москву, де померла і була похована на Ваганьці під безіменним надгробком зі скорботним мармуровим ангелом.
Насправді, справжнє ім’я Соньки – Золотої ручки було Шейндля-Сура Лейбова Соломоніак. Ім’я Софія, як і власну біографію, вона придумала собі сама. Тому справжня біографія, як і місце народження і, навіть, дата народження цієї жінки – кримінального генія, достеменно невідомі.
За одними даними, народилася вона в 1846 році в Польщі, в сім’ї дрібного торговця, за іншими – на Україні, в Бердичеві, в сім’ї бідного перукаря.
З чотирьох років її вивезли до Одеси, де вона виховувалася нелюбимою мачухою.
Втікши від мачухи у віці дванадцяти років, кмітлива і миловидна Соня потрапила в служіння до відомої артистки Юлії Пастране. Блиск і розкіш, які оточували Юлію, породили в душі майбутньої шахрайки заздрість і жадобу збагачення, що і послужило поштовхом до початку запаморочливої злодійської кар’єри…
За іншою версією кримінальний талант Софії прокинувся після невдалого роману з молодим греком – сином відомого в Одесі крамаря. Тоді молоді закохані втекли з дому, прихопивши з однієї з крамниць татуся-грека пристойну суму грошей. Однак грошей вистачило ненадовго, а разом з грошима випарувалася і любов.
Головне, Соня зрозуміла, що є ще один спосіб отримувати бажане – влада над чоловіками. При цьому, всупереч легендам, Сонька зовсім не була красунею. Поліцейські звіти описували її так: «Зріст 153 см, обличчя рябувате, ніс з широкими ніздрями, губи тонкі, бородавка на правій щоці». Але, жертвами її любовних чар, стали багато чоловіків.
Першим був бакалійник Ісаак Розенбад. У 18 років Софія вийшла за нього заміж і народила доньку Суру-Рифку. Але доброчесне життя їй скоро набридло, і Сонька втекла з дому, прихопивши з собою гроші з лавки чоловіка. Залишивши йому доньку. Невідомо, куди Сонька зникла після цього. За деякими легендами, вона потрапила в публічний будинок, де набралася світських манер і навіть вивчила французьку та німецьку мови – що дуже допомогло потім в її аферах.
Відомо, що вдруге Софія вийшла заміж за старого, але дуже багатого єврея Шелома Школяра, якого обчистила до нитки. Третім її чоловіком став злодій Міхель Блювштейн – і з тих пір в поліцейських протоколах вона фігурувала під його прізвищем, хоча вони майже відразу розійшлися – з-за того, що Сонька зраджувала йому мало не на очах.
Золота Ручка займалася в основному крадіжками в готелях, ювелірних магазинах, промишляла в поїздах, роз’їжджаючи по Росії та Європі. Вишукано одягнена, з чужим паспортом, вона з’являлася в кращих готелях Москви, Петербурга, Одеси, Варшави, ретельно вивчала розташування кімнат, входів, виходів, коридорів. Сонька винайшла метод готельних крадіжок під назвою «гутен морген». Вона одягала на своє взуття повстяні черевики і, безшумно рухаючись коридорами, рано вранці проникала в чужий номер. Під міцний досвітній сон господаря тихо «вичищала» його готівку. Якщо ж господар несподівано прокидався — ошатна дама в дорогих прикрасах, як би не помічаючи «стороннього», починала роздягатися, ніби помилково прийнявши за свій номер… Закінчувалося все майстерно розіграним збентеженням і взаємними вибаченнями.
Сонька крала, жила на широку ногу, була оточена шанувальниками, крутила романи, але не дозволяла своєму серцю занурюватися в любов.
І тільки вона дозволила собі розслабитися, і закрутила справжній роман, як її життя рухнуло. Вона полюбила шулера по кличці Володько Кочубчік. Володька швидко зрозумів своє вигідне положення і почав витрачати та програвати гроші Соньки. Вона нервувала, скандалила, але прощала і йшла на нові справи, щоб у її коханого завжди були гроші.
Але Кочубчік не оцінив цих жертв і одного разу підставив Соньку, після чого вона опинилася на лаві підсудних…
До її могили досі приходять кримінальні особистості, забобонно просячи у Соньки удачі в справах. Це місце є культовим у світі криміналу, і тут постійно лежать свіжі квіти і вінки, на яких написано щось на кшталт «Соньці від люберецькою братви» або записки з проханням «Сонечка, допоможи в роботі мамці з Річкового вокзалу».
Хоча є велика ймовірність, що у ній лежить зовсім не Софія Блювштейн, а інша злочинниця – Ольга фон Штейн. Та то, вже інша історія…
Жанна БЕРЕЗОВКА
Джерела: 1. 100 великих авантюристів/ І.А. Муромов. – М.: Віче, 2000, с. 379.
2. bioludi.ru. Автор Ольга Лях
3. berdichev.forumgrad.com. Lubov Krepis
4. chronoton.ru. Ніаталя Трубіновська
