Суспільство як ніколи одностайне у прагненні оновити владу. Люди втомилися від пафосних прожектів, що п’ять років слугували ширмою для корупційних оборудок. Володимиру Зеленському, аби виконати обіцяне, конче потрібен надійний і досвідчений очільник уряду. Бажано з командою.
Вибір не настільки однозначний. Чинний прем’єр Гройсман уже отримав «червону картку». Порошенко заявив про свою готовність затриматися на політичному Олімпі, але навряд чи з цим погодиться його конкурент та виборці… Ставленика Росії Бойко суспільство не сприйме… У молодій команді новообраного поки що нема навіть натяку на власну кандидатуру прем’єра. Хоча б зі списком до парламенту розібратися.
Юлія Тимошенко не раз публічно виголошувала, що на парламентських виборах український народ обиратиме очільника уряду. Зважаючи на реальні електоральні рейтинги і практичний досвід роботи у владі, найбільш реальні шанси є лише в неї. Лише Тимошенко може пред’явити резюме, здатне переконати не тільки гаранта і більшість депутатів, а й головного «кадровика» – українську спільноту.
Спробуємо виокремити з нього моменти, що заслуговують на найбільшу увагу. Не будемо деталізувати посади і регалії на кшталт «єдина жінка-прем’єр-міністр незалежної України, кандидат економічних наук, лідер Помаранчевої революції, політв’язень режиму Януковича» тощо. Це загальновідомі факти. Настільки, що не виключено, через кілька десятиліть у якійсь енциклопедії прочитаємо про деяких наших екс-президентів: «Політик епохи Юлії Тимошенко».
У кожному жарті є доля правди. Хто заперечуватиме: здатність Тимошенко самовіддано, не озираючись на авторитети, часто піддаючи себе реальній небезпеці, відстоювати державні інтереси, не може не викликати захоплення. Згадаймо її перший прихід в уряд в якості віце-прем’єра з питань паливно-енергетичного комлексу. З якою пристрастю ця тендітна жінка боролася з мафіозними структурами, що «присмокталися» до державної труби. І таки перемогла – знищила бартер, розрахунки за енергоносії скерувала до бюджету, зрештою, витягла країну з енергетичної кризи!
Такою була політика прем’єра Юлії Тимошенко. Але замість оплесків – сфальшована кримінальна справа, а згодом і відставка. Під каток каральної машини потрапляють члени її сім’ї. Урок на все життя: не чіпай систему? Тільки не для Тимошенко! Після перемоги Помаранчевої революції, вигравши парламентські вибори, вона очолює уряд. У вирі надскладних проблем і викликів знаходить час і сили протистояти корумпованим схемам «любих друзів». Вперше привселюдно вони зійшлися «в лобову» з Порошенком, тодішнім секретарем РНБО. Юля не відвернула. Президент Ющенко назвав її уряд найефективнішим за всю історію незалежної України і… відправив у відставку.
Це був не останній урок від системи. Найбільш послідовним «вчителем» виявився Янукович. Але й він не зламав Тимошенко. Як тут не згадати вислів Івана Франка, який назвав Лесю Українку «єдиним мужчиною у нашому письменстві»?
Яскрава харизматичність примушує Тимошенко працювати, як мовиться, на межі. Недаремно обидва уряди, що їх очолювала Юлія Володимирівна, вважаються найбільш орієнтованими на потреби простих людей. Попри те, що їй випадали чи не найскладніші часи економічних криз, вона завжди знаходила можливість для запровадження соціальних ініціатив.
Спрямованість на вирішення потреб простих людей у Тимошенко ніколи не вступала у протиріччя з виваженими відповідями на складні виклики, послідовними реформами, часто непопулярними. Згадаймо, як у 2008-му вона філігранно провела Україну через глобальну світову кризу і навіть відновила економічне зростання. А скільки її починань, спрямованих на системний розвиток економіки та встановлення соціальної справедливості, продовжують успішно функціонувати у нинішній структурі державного управління. Вона постійно наголошує на тому, що позитивний результат змін громадяни мають відчути вже сьогодні. Інакше післявиборчий «медовий місяць» обернеться гірким розчаруванням.
Професійність, порядність, патріотизм – на цих засадах Тимошенко завжди вибудовує свою кадрову політику. І цього разу на дочасні вибори вона веде потужну команду фахівців. Окрім того, «Батьківщина» – чи не єдина з політсил пропонує суспільству покрокову програму системних змін у державі «Новий курс України». Поряд із соціально-економічними, гуманітарними перетвореннями, корекцією зовнішньополітичного курсу, зміцненням оборонної міці країни цей документ містить конкретний план припинення війни на сході України, деокупації Криму. Це те, чого суспільство так довго чекає від влади.
Експертне середовище небезпідставно охрестило «Новий курс» Тимошенко «дорожньою картою» для молодої команди Зеленського. Юлії Володимирівні пророкують роль капітана. Тут логіка зрозуміла. Величезний міжнародний авторитет Тимошенко, її колосальний досвід в управлінні державою, помножений на бійцівський характер, мають стати запорукою реалізації президентських реформ.
Важко з цим не погодитися, як і з тим, що прізвище Юліії Тимошенко вже закарбоване в історії незалежної України як справжнього канцлера, «залізної леді», здатної заради державних інтересів зламати будь-яку перепону, відійти від застарілих стереотипів. Вдруге очоливши уряд, вона спромоглася навіть спростувати відому істину про неможливість двічі увійти в одну річку. То чому б не зробити це втретє?
Сергій Кравченко