Мені здається, що ким би ти не був, яку б посаду не обіймав, завжди потрібно залишатися людиною, і дотримуватися необхідних норм поведінки, а не вважати себе кращим за інших. Саме таке зверхнє відношення та зневагу до оточуючих часто можна у нас побачити з боку високопосадовців, депутатів Верховної Ради, олігархів та членів їх родин, які ставлять себе над людьми. Для них неписані закони, вони не вважають за людей тих, хто нижче них по соціальному статусу, і це дуже негативне явище в українському суспільстві, і не хотілося б, щоб воно поширювалося і в Бердичеві. Особливо серед людей, які отримавши мандат депутата Бердичівської міської ради чомусь вирішили, що вони мають певні привілеї, та заслуговують на особливе відношення.
Нещодавно по місту Бердичеву почали ширитися чутки про конфлікт у Центральній міській лікарні, який виник між рентген-лаборантом та депутатом Бердичівської міської ради від політичної партії ВО «Самопоміч» Тетяною Домбровською. Говорили навіть про якусь скаргу та проведення перевірки по даному випадку. Щоб з’ясувати всі обставини події, ми спочатку звернулися до головного лікаря міста Бердичева Лариси Бабікової, яка запевнила нас, що особисто до неї ніякої скарги на дії медпрацівників не поступало ні в усній, ні, тим паче, у письмовій формі, проте про цю подію вона знає. Тоді ми вирішили поспілкуватися особисто із одним з учасників конфлікту – рентген-лаборантом Павлом Кондратюком.
Павло Кондратюк має двадцять п’ять років медичного стажу, рентген-лаборантом став у 2009 році, до цього працював на Швидкій. Поки ми з ним спілкувалися, встиг розказати мені не лише про події того дня, які запам’ятав добре (адже не кожен день у своїй роботі стикаєшся з депутатом), але і про свою роботу, яку, видно одразу, він любить і знає. Зокрема у кожного рентген-лаборанта є спеціальний «жучок», який називається іонізуючий накопичувач. Кожних три місяці він здається в обласний центр на перевірку, і якщо у ньому доза радіації перевищує граничнодопустиму норму, спеціаліста відсторонюють від роботи і він повинен пройти курс лікування. Разом з тим є спеціальний наказ, яким визначаються допустимі дози опромінення на кожного хворого, та відповідний час, що відводиться на обстеження: на органи дихання – 10 хвилин, бокова проекція – 15 хвилин та ін.
Лаборант згідно нормативів має знаходитися у зоні опромінення до 80% свого робочого часу, який в цілому становить шість годин на день, інший час виділяється на роботу з матеріалами. У зв’язку з цим на день лікарня виділяє 40 талонів для обстеження пацієнтів: по 20 на кожного лаборанта, які працюють в дві зміни. Однак насправді в день проходить обстеження майже вдвічі більше людей, і нікому в обстеженні не відмовляють, правда у першу чергу перевага надається маленьким дітям та людям з високою температурою, особливо зараз, коли у місті була епідемія грипу. Павло Кондратюк розповів, що два роки назад у рентген-кабінеті встановили новий рентгенодіагностичний комплекс, який робить якісні знімки, але він досить «специфічний» по своїй конструкції, оскільки для того, щоб його перевести з вертикального положення в горизонтальне, потрібно витратити до 15 хвилин, а потім ще стільки ж, щоб знову його перевстановити.
А тому у рентген-кабінеті встановлені спеціальні режими роботи, коли апарат знаходиться у вертикальному стані (з восьми ранку до 11 ранку та з півдругої години дня до півчетвертої) та в горизонтальному (з одинадцятої ранку до першої години дня та з пів на четверту до п’ятої вечора). Поряд з кабінетом висить графік роботи рентген-апарату у вертикальному та горизонтальному положеннях та види знімків, які в цей час виконуються.
Звісно, говорить рентген-лаборант, часто буває і таке, що черга затримується, оскільки якщо залишилося дві-три людини для вертикального знімку, то ж не скажемо їм, приходьте завтра. Є й інші випадки, коли людині дають талончик на дев’яту ранку, а їй потрібно робити знімок у горизонтальному положені. Теж доводиться чекати. Ось така сама ситуація і трапилася з Тетяною Домбровською, яка привела на рентген свою матір зранку, тоді як їй потрібно було робити знімок у горизонтальному положенні апарату, а вони робляться лише з одинадцятої години. Чекати депутат як усі інші пацієнти чомусь не хотіла.
Як каже Павло Кондратюк, він спочатку не звернув увагу на жінку в черзі, яка голосно висловлювала своє невдоволення тим, що їй доводиться чекати – у його практиці такі випадки бувають часто, тож він реагує на них спокійно, або намагається не реагувати взагалі. Зізнається, що не пам’ятає, що він їй тоді відповів, проте впевнений, що то було не у грубій формі, і після цього відразу ж повернувся до роботи.
Аж тут йому дзвонять з адміністрації Центральної міської лікарні і питають, чого він не хоче прийняти депутата міської ради, що чекає під дверима.
«Ось тут я не витримав – розповідає нам рентген-лаборант – вийшов з кабінету та питаю, хто тут депутат Верховної ради. Вона мені каже, що не Верховної ради, а місцевого скликання, а я й відповідаю: а ведете себе саме як депутат Верховної ради, вся лікарня вже знає, що ви тут. Ну, вона трохи полякала мене. Каже, почекайте як ми будемо бюджет лікарні приймати, тоді побачите. А я відповідаю, який приймете, так і лікуватися будете. А що мені до того бюджету? Я як свої півтори тисячі отримував, так і буду отримувати, а роботу свою я і так роблю. І навіть більше, ніж потрібно згідно нормативів КЗоТУ, і за те мені ніхто не доплачує. Тут для людей стараєшся, а депутатка ще й свариться».
Що ще вразило працівника лікарні, так це фраза Тетяни Домбровської, що він міг їй і раніше сказати, що так довго чекати треба, то вона б пішла з мамою чаю десь попила. Павло Кондратюк дивується: «У мене черга з декількох чоловік, постійно підходять нові пацієнти, звідки я знаю, кому який рентген потрібен? Ми повинні все швидко робити щоб не затримувати людей, а не пояснювати кожному, що де написано. Таке враження, що люди, стаючи депутатами місцевих рад, вже чимось починають відрізнятися по соціальному рангу від інших людей. Для мене усі пацієнти рівні, усі мають стояти в черзі. Привілеї тільки маленьким дітям та людям з високою температурою, оскільки в таких випадках є реальна загроза життю. Стоїш у черзі, візьми, почитай замість того, щоб сваритися і псувати нерви і собі, і оточуючим».
Ось така бердичівська історія.
Дивно. Чомусь дехто з депутатів після перемоги на місцевих виборах зайнявши крісло депутата Бердичівської міської ради забув про те, що усі люди мають рівні права, і що він саме делегований громадою представляти її інтереси, а не тішити власні амбіції депутатським мандатом і вважати, що ти став центром Всесвіту, а усі навколо повинні повзати біля тебе навколішках.
Мені здається, депутат навпаки повинен бути прикладом для оточуючих. Він не мусить кричати на кожному розі що він є депутатом, а використовувати свій мандат та надані йому повноваження лише у випадках, коли потрібно захистити інтереси громади. І то – розібравшись та вивчивши попередньо те питання, яке ти збираєшся підіймати. Я розумію, нема часу чекати, не витримали нерви, трішки посперечалися з медпрацівником. То є недобре, але, на жаль, інколи буває, адже усі ми живемо у світі стресів та нервового напруження, яке інколи мимоволі дає про себе знати. Але дзвонити вищому керівництву лікарні?!!!! Для чого? Либонь щоб вони змусили свого працівника звернути увагу на особу депутата і забезпечити їй належний статусу комфорт? Для вас, народні обранці, така поведінка повинна бути неприпустимою.
Денис ЗАРЕМСЬКИЙ
