24 квітня 1915 року займає особливе місце в iсторiї вірменського народу. Саме в цей день у Стамбулі розпочались масовi арешти вiрменської iнтелiгенцiї. Фактично в кiнцi квiтня 1915 року турецька полiцiя заарештувала бiльше 800 релiгiйних, полiтичних, культурних дiячiв – представників вiрменської громади, бiльшiсть з яких в подальшому були знищенi. Саме зі стамбульських подій почалось повномасштабне винищення вiрменської еліти по всій iмперiї.
[ad id=’11619′]І ось, 11 жовтня в селі Райки Бердичівського району, відбулася церемонія відкриття і освячення хачкара (пам’ятного хреста-каменю) встановленого на честь 100-річчя Геноциду вірмен.
Освячення хачкара, встановленого на території Алеї пам’яті села Райки, провів Архієпископ Житомирський і Новоград-Волинський Никодим, повідомляє Genocide.org.ua.
На церемонії були присутні представники районної та сільської адміністрації, Спілки вірмен України та Житомирської обласної вірменської громади, представники громадськості.
Під час урочистої церемонії за вагомий внесок було нагороджено громадських активістів району. Від імені Голови Спілки вірмен України Вілена Шатворяна, виконавчий директор організації Девід Мкртчян нагородив подяками-грамотами Голову адміністрації села Райки Миколу Паперника, а також Габріела Мкртчяна і Григора Григоряна за організацію встановлення пам’ятника, присвяченого 100-річчя Геноциду вірмен. За вагомий внесок у створення Алеї пам’яті, Архієпископ Никодим нагородив Габріела Мкртчяна орденом великомученика Георгія Побідоносця Української Православної церкви.
Вся Україна підтримала акцію вшанування горе-подій вірменського народу. Хачкари присвячені 100-річної річниці Геноциду вірмен встановлено в Миколаєві, Полтаві, Дніпропетровську, Кіровограді, Ужгороді та Бережанах.
Сьогодні Туреччина не визнає своєї участі у масовому знищенні вірменського народу. Для заперечення факту геноциду вірмен використовуються рiзнi прийоми. Так, цілком заперечують кiлькiсть жертв серед вірменського населення. Історики Ю. Барсегов та К. Вртанесян наводять цифру в 1,5 млн. осіб. З турецького боку лунають iншi дані – від 10-15 до 100-150 тисяч жертв (кидається у вічі цікава деталь – цифри ті ж самі, лише з різницею на один або два порядки). Напевне, з точки зору турецьких правників, така кiлькiсть жертв не досягає до масштабів геноциду. Крім того, вважається, що всі ці жертви були повстанцями, що своїми партизанськими діями намагались від*єднати Турецьку Вiрменiю від Туреччини i приєднати її до Російської Імперiї (або до Вірменської республіки), тобто держава захищала свою територіальну цiлiснiсть, а це вже зовсім інший ракурс справи з погляду міжнародного права.
Аналогічно заперечується і Голодомор українців. Тому, напевне, народи України та Вiрменiї повинні підтримати один одного в законних прагненнях домогтися визнання своїх національних трагедій актами геноциду. Така позиція могла б стати ще одним кроком на шляху до встановлення більш дружніх та тісних взаємин наших народів.
Жанна БЕРЕЗОВКА
[ad id=’11152′]
