Особливу душевну піднесеність, що незмінно панує цього дня, не здатна скасовувати навіть війна, як не здатна вона скасовувати Життя… У той час, як славне українське військо самовіддано боронить рідну землю від зловісного ворога – смерті, на цій самій землі лунають Останні дзвоники, і ті, заради кого б’ються наші Захисники й Захисниці, кажуть «Прощавай» рідним школам і дитинству. У бердичівській громаді цьогоріч випускаються близько 1200 дев’яти та одинадцятикласників, 60 з яких – золоті медалісти.
Своєю родиною відзначили вручення атестатів і у Першій – СЗОШ № 1 ім. Т. Шевченка. Святкування посеред війни – це коли усі промови починаються зі щирої дяки своїм Збройним Силам. Це коли розумієш, що у цю мить, можливо, кращі з кращих в Україні падають, уражені російською зброєю. Це коли частина атестатів залишається незабарною, бо, рятуючись від смерті, жінки з дітьми та онуками опинилися за тисячі кілометрів від дому…
Вони сміливо крокуватимуть правильно обраним шляхом. Вони здобуватимуть перемоги, відновлюватимуть Україну, ставатимуть кращими, мудрішими, щасливішими. А разом із ними перетворюватиметься на щасливу й успішну Україну. У цьому переконана директорка школи Ірина Тонкошкура, начальниця управління освіти і науки міської ради Валентина Адаменко, педагоги, батьки.
Вони ніколи не забудуть, як схиляли голови у хвилині мовчання за загиблими Героями, як клали руку до серця, виконуючи національний Гімн. Як запускали у бердичівське небо голубів і як їх порівнювали з птахами, котрі, навіть розлітаючись далеко-далеко, повертаються додому. Як, затамувавши подих, пливли шкільним простором у випускному вальсі. Життя цих дітей буде щасливим.
