Акція «16 днів проти насильства» відбулася у нашому місті трьох гарних і одної поганої культури
У далекому 1999 році Генеральна Асамблея ООН оголосила 25 листопада Міжнародним днем боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок. Щороку в цей день у різних країнах по всьому світу розпочинається акція “16 днів проти насильства“.
Основними завданнями є привернення уваги громадськості до двох актуальних проблем – запобігання та протидії домашньому насильству та торгівлі людьми, а також активізація діяльності державних установ і громадських організацій задля об’єднання зусиль заради захисту прав людини.
Бердичів вступив у боротьбу
У Бердичеві, як завжди, до акції підійшли креативно. Два відомі у нашому місті теоретика по боротьбі проти насильства та торгівлі людьми, Анна Левандовська та Людмила Кицак ініціювали театральну виставу на Центральній площі Бердичева.
Ось як розповіла про акцію у Фейсбук Олеся Чубоха, полісвумен з Бердичева.
«Щойно на центральній площі Бердичева пройшла щорічна акція “16 днів проти насильства” яка була ініційована Анна Левандовська та Людмила Кицак. Спільно із молоддю міста, поліцейськими Бердичівського районного відділу поліції Житомирщини було покрито пам’ятник помаранчевою тканиною на знак протесту проти будь – якого насильства у світі та пов’язано стрічки задля того, щоб ще раз привернути увагу містян до проблеми», – повідомила Олеся Чубоха.
Бердичів приємно здивував, мабуть, навіть ООН – в нас за день змогли так поборотися з насильством, де деяким країнам та ООН ледве 16 днів вистачає!
Скоріш за все справа у тканині помаранчевого кольору… Зрозуміло кожному, що кожен бердичівський тиран, який займається насильством до жінок, побачивши фотографії з акції, де тканиною накривають пам’ятник та вішають стрічки на дерева, зрозуміє що щось він не те робить у своєму житті… Але тільки не мій сусід.
Мій досвід боротьби з домашнім насильством
Раз на тиждень мій сусід, який орендує квартиру поруч з моїм житлом, так б’є свою дружину чи співмешканку, що стає зрозуміло – на акції він не ходить та фотографії у Фейсбуці не роздивляється.
Сусіди дуже шумно з’ясовують стосунки, але коли десь о третій годині ночі з квартири сусіда стало чути крики російською мовою «Спасите, убивают!» та звуки боротьби, гуркіт падіння тіла на підлогу, я не витримав та зателефонував до поліції.
Я розповів поліції про ситуацію та дочекався їх приїзду. Але ось у чому проблема. Якщо поліція не чує криків з квартири сусіда, а стукіт полісменів у двері з повідомленням «Відкрийте, поліція!» натикається на тишу, поліція нічого не може зробити. Бо в них нема ордера, бо вони не впевнені, що у хаті відбувається насильство чи злочин, тож двері ломати не будуть, бо діють в рамках закону.
Ще два рази, після цього випадку, я викликав поліцію на крики «Спасите, убивают!», але кожного разу поліції двері ніхто не відкрив, тож я зрозумів, що сусідам таке життя до вподоби.
Читаючі сьогодні повідомлення Олесі Чубохи про акцію та стрічки на деревах, я зрозумів що я повинен зробити. Сьогодні на ручці вхідної двері сусідського житла я прив’яжу помаранчеву стрічку. Як каже ООН та сестра нардепа Кицака, приверну уваги громадськості з сусідньої квартири до двох актуальних проблем – запобігання та протидії домашньому насильству та торгівлі людьми.
Валентин БОРТНИК
