В Бердичеві відвідувачі арт-заходів – майже як терористи…

1

Що відбувається?

Я уже вкотре задаю це питання собі і не знаходжу на нього відповіді. Люди стали злими, і неможливо навіть зрозуміти звідки стільки злості у їхній душі. Усім зараз важко, але ж навіщо виливати свій негатив на когось іншого? У всіх його зараз достатньо, – свого.

Ось уже вкотре чую фрази на свою адресу, типу «зараз в країні війна, а їй лише б театри, творчі зустрічі та концерти, от чим молодь собі мізки забиває…».

Можна подумати, якщо я сяду вдома і плакатиму, дивлячись новини (що я роблю доволі часто), то щось зміниться в Україні і в моєму житті. Я – всього лише маленька людина, і єдине, чим я можу допомогти нашим солдатам, – це гроші та молитви.

І я вважаю, що зараз як ніколи треба вмикати здоровий глузд, думати, аналізувати. Такі речі, як мистецтво, для мене допомагають це робити. Так, у нас війна, але люди живуть, ходять в театри, пишуть музику, створюють картини та вірші, і це добре. Вони цього потребують. Це – як своєрідні ліки для когось: треба провітрити голову, розвіятись, адже пропагандистська атака з екранів телевізорів вже просто вилазить боком, у прямому сенсі. І саме для того, щоб дах не зірвало остаточно, я особисто, йду в театр.

Як казав улюблений Скрябін, «у людей сідають батарейки». Вже майже сіли.

Вчора випадково почула на одній з вулиць міста розмову батька і доньки, в якій батько сказав, «уже скоро такой страны, как Украина, не будет существовать…».

Так от, допоки в головах наших людей не відбудеться змін, і поки ми будемо шукати чим би допекти своєму сусіду, що би таке сказати, щоб йому було боляче, – доти ми самі руйнуватимемо не тільки себе, але й свою країну.

(і тут багато хто подумав: дівчина зійшла з розуму таке писати…)

Похід в театр прирівняли до махання прапором іншої держави, але дурню пишу я… Схаменіться, народ! Шукайте проблеми у себе в голові, вирішуйте їх там, приберіть безлад, навчіться правильно використовувати свій мовний апарат.

Боляче було то чути, але я не «злопам’ятна». Так, сьогодні я знову йду на виставу до міського театру, і чесно кажучи, мені байдуже, що скажуть.

Головне, що я сама знаю те, у що вірю, що роблю і чого хочу.

Олена СОНЯЧНА

1 COMMENT

  1. Ти справжня. І саме Твоя точка зору варта уваги. Ціную те, чим ти є. Світлом ти є.

    Дякую.

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here

13 + чотирнадцять =

Captcha verification failed!
CAPTCHA user score failed. Please contact us!