В одній із шкіл міста Бердичева виявили коклюш, але чиновники запевняють, що “все буде добре”…

8 листопада, ввечері, у навчально-виховному комплексі №4 міста Бердичева відбулися незвичні батьківські збори одного з шостих класів даного навчального закладу. Незвичні – тому що окрім батьків та класного керівника, на них була присутня директор школи Бабій Юлія Петрівна, ТВО начальника управління освіти і науки виконавчого комітету Бердичівської міської ради Басюк Світлана Володимирівна, а також представники Держсанепідемслужби та дитячої поліклініки. Чому ж звичайнісінькі батьківські збори привернули таку увагу? Виявляється, серед батьків учнів одного з шостих класів поширилася інформація, що кілька дітей, які навчаються в НВК №4, захворіли на коклюш. І всі – саме з цього класу.

Коклюш: чи потрібно нервувати?

Що таке коклюш, і наскільки небезпечним він буває – відтепер, мабуть, добре знають ті батьки, діти яких навчаються у даному навчальному закладі, адже вони вже перечитали масу літератури щоб знати, як вберегтися від цього страшного захворювання. Та все ж дамо невелику довідку для того, щоб жителі Бердичева мали уявлення про масштаби проблеми. Коклю́ш або кашлюк – це гостра антропонозна повітряно-крапельна бактерійна інфекційна хвороба, найбільш характерною ознакою якої є нападоподібний спазматичний кашель. Збудником коклюшу являється Bordetella pertussis (паличка Борде-Жанґу, названа так на честь бельгійського вченого Ж. Борде і французького — О. Жанґу, які вперше її описали в 1906 році).
Дана інфекція небезпечна тим, що передається крапельним шляхом при кашлі чи чханні хворого, і може набувати епідеміологічного характеру, причому ймовірність зараження при контакті з хворим складає до 90 %. Інкубаційний період коклюшу складає від 2 до 14 днів, деякі медики вважають, що для запобігання епідемії необхідно повністю ізолювати хворого, а усіх, хто був з ним у контакті, відправити на карантин на 21 день. Коклюш традиційно вважають дитячою хворобою (близько половини усіх випадків припадає на дітей до 2 років). Супроводжується коклюш сухим, конвульсивним кашлем та блювотою.
Загалом усі батьки знають, що коклюш – це доволі страшна і важка за перебігом хвороба, однак керівництво НВК №4 та управління освіти і науки виконкому Бердичівської міської ради так, схоже, не вважають. Більше того, вони запевняють батьків, що немає нічого страшного (на сьогоднішній день, до речі, у цьому класі відсутня більша половина учнів), що не потрібно ніякого карантину, що усе добре. При цьому цікаво те, які методи «гіпнотичного» впливу на батьків застосовуються, аби лише справа не набрала розголосу.

Жахалки для батьків

Власне, спочатку у переповненій стурбованими батьками класній кімнаті була проведена лекція на тему що таке коклюш, і яким він буває. А буває коклюш за тяжкістю перебігу легким, середньої важкості та тяжким, після інкубаційного періоду хворого (тобто коли він вже захворів але хвороба себе не проявила) настає катаральний період, який триває 10-14 днів і характеризується сухим кашлем, нежитем, підвищенням температури тіла до 37,5-38°. Далі йде спазматичний період. Кашель поступово посилюється, переходить у конвульсивний (приступи кашлю закінчуються виділенням в’язкого мокротиння, іноді — блюванням). Цей період триває 2-8 тижнів і довше. Під час кашлю можуть утворюватись крововиливи під шкіру повік, в кон’юнктиву ока, бувають кровотечі з носа, зовнішніх слухових проходів тощо.

Внаслідок того, що на висоті кашлю відбувається реприза — затримка дихання, коклюш особливо небезпечний для дітей віком до одного року, так як новонароджений може просто задихнутися, і мати не зможе самостійно врятувати дитину. У якості ускладнень після коклюшу у дитини може з’явитися астма, хронічна пневмонія, порушення черепно-мозкового кровообігу, крововилив у мозок. Це – ранні ускладнення, серед пізніх ускладнень у дитини може спостерігатися ІР-синдром, та навіть затримка психічного розвитку.
Слухаючи це все, я старанно ховав носа у шарфа, згадував, що вдома мене чекає чотирьохмісячна дитина (згадаємо, у дітей до року під час коклюшу може спостерігатися зупинка дихання) та думав, чого мене завжди тягне на якісь пригоди. Міг би і не приходити – просто зателефонував би Світлані Басюк, вона б сказала, що все добре, і не довелося б ризикувати своїм здоров’ям та здоров’ям дитини. Аналогічний вираз обличчя я бачив у деяких батьків, у яких вдома були маленькі діти.

Все буде добре

Потім розпочався другий акт своєрідної вистави, на мою думку старанно розіграний перед батьками. На цей раз у якості головного актора – працівник дитячої поліклініки, яка після всього вищесказаного жаху почала нову лекцію, метою якої, як мені здалося, було по максимуму відволікти увагу від проблеми нудними розповідями, європейськими підходами до симптоматики коклюшу, і донести меседж, що «не такий страшний коклюш, як його малюють». Працівник дитячої поліклініки завірила присутніх, що вакцинованим дітям коклюш не страшний, а майже всі учні даного класу є привитими, тож причин для паніки немає. Стосовно ізоляції хворих дітей, то вона розповіла, що повна ізоляція хворих має застосовуватися лише у ранньому віці, для дітей до 5 років, а діти шкільного віку не ізолюються. І якщо хтось один з класу захворів, то за хворим та за тими, хто з ним контактував, лікарі спостерігають на протязі двох тижнів. Стосовно карантину, то згідно з відповідними наказами на сьогоднішній день причин для цього немає.

Щоправда з тим, що усі діти пройшли вакцинацію, не погодилися представники Держсанепідемслужби, які оприлюднили інформацію: у багатьох з класу щеплення проти коклюшу немає. Проте запевнили – в усіх взяли відповідні посіви, і ні один з них не показав позитивний результат. Щоправда і сама Держсанепідемслужба дізналася про випадок коклюшу випадково, від батьків, а не від керівництва навчального закладу. На питання, скільки на сьогоднішній день учнів НВК №4 з офіційно поставленим діагнозом коклюш, мені відповіли… жодного. Хоча навіть у класі всі обговорювали ситуацію про те, що першою захворіла одна з учениць шостого класу, багато батьків нарікало на те, що у їх дітей спостерігаються симптоми, характерні для коклюшу. Однак офіційна відповідь одна: ніхто з класу на цю страшну хворобу не хворів і не хворіє. Принаймні, офіційно.

Хто погані батьки? Ви погані батьки!

Мабуть для того, щоб зняти відповідальність з себе та з навчального закладу, який вона очолює, до батьків звернулася директор НВК №4 Юлія Бабій, яка розпочала свою розмову з питання про відповідальне батьківство. На її думку, саме батьки повинні дбати про дітей, а не відпускати їх у школу з кашлем чи нежиттю, у якості прикладу директор наводила себе, та те, як вона поводиться, якщо її дитина захворіла – одразу викликає додому лікаря. На заперечення батьків, що лікар приходить лише якщо у дитини сильна температура, а не проста нежить, Юлія Петрівна зазначила, що «до неї чомусь приходять завжди». Якщо директор НВК №4 забула, то хочеться нагадати про її депутатський мандат та належність до політичної партії Блок Петра Порошенка, яка повністю підтримує політику бердичівського міського голови. Тож не дивно, що до неї лікарі приходять одразу ж. А як бути іншим, і чи впорається лікар, якщо у нього за день на дільниці буде по 50 звернень з нежиттю?

Бабій Юлія Петрівна теж переконувала батьків, що коклюшу немає (хоча батьки говорили про, мінімум, два випадки захворювання), що карантин у класі вводити недоцільно, так як дітям доведеться наздоганяти програму. Що батьки просто роблять з мухи слона, а хтось навмисне розпускає чутки про коклюш у навчально-виховному комплексі, де насправді з загальної кількості учнів захворіло близько 5%. Разом з тим, коли їй було задано питання, чи планується додаткова вакцинація дітей, вона відзначила – всі щеплення будуть робитися згідно затвердженого календарного плану, і висловила впевненість: батьки повинні знати без нагадувань, яке щеплення отримали їх діти, а яке ні.
І знову фрази про відповідальне батьківство, при яких деякі з присутніх сором’язливо опускали очі, добровільно віддаючи себе під вплив такого собі «гіпнозу» від директора школи: у нас всі діти привиті, у нас коклюшу немає, у нас все добре.

Радянський менталітет в глибинах душі

Ви знаєте, за декілька десятків років незалежності, на жаль, в українців так і не вивітрився страх. Страх перед керівництвом, страх перед ЖЕКом, панічний страх перед вчителями, а тим паче – перед представниками влади. Ми стали вільними і незалежними, та проста маленька радянська людина залишилася труситися від страху в душі кожного простого громадянина. Залишився радянський менталітет і у методах роботи директорів та керівників, адже все повинно бути ідеально, ніщо не повинно зіпсувати показники, і тим паче, ніяких надзвичайних подій! Пам’ятаєте 1986 рік, коли увесь світ знав, що стався вибух на Чорнобильській АЕС, а в Україні ніхто не повідомив людей, які ходили на мітинги, гуляли по вулиці з дітьми…

Така сама ситуація і з НВК №4, адже після того, як по завершенню зборів я вийшов з кабінету, мене одразу ж оточили наші любі держслужбовці, медики і педагоги. Це директор навчального закладу Бабій Юлія Петрівна та кілька вчителів, ТВО начальника управління освіти і науки виконавчого комітету Бердичівської міської ради Басюк Світлана Володимирівна, представники Держсанепідемслужби та дитячої поліклініки. І почали доводити, що ніякого коклюшу немає. Під час розмови з ними в мене склалося враження, що сама думка про коклюш в НВК №4 мені наснилася. А ще, здається, чиновники і керівники працюють за принципом «Великої Російської імперії (РФ)»: завжди намагаються перекласти провину на невідомих «ворогів». Ось і у відповідь на моє твердження про диму без вогню не буває, і батьківські збори були скликані недарма, мене запевнили, що комусь просто «вигідно» піднімати на ноги батьків та дискредитувати навчальний заклад.

Навіть у моїй присутності в класі батьки обговорювали дівчинку, яка захворіла на коклюш першою, говорили про підозри на це ж захворювання і у її однокласниці. Декотрі з батьків заявляли, що у їх дітей схожі симптоми. Тож як таке може бути, що коклюшу не виявлено? Медичний працівник заявила мені, що учениці «просто поставили діагноз – клінічний коклюш», але офіційного підтвердження немає. Стосовно інших дітей, які не відвідують школу (нагадаємо – більша половина класу) то вони, мабуть, або хворіють на інші захворювання, або просто батьки бояться відпускати їх до школи.

А коклюш де? А коклюш… Є!!!

На наступний день після проведення батьківських зборів мене знайшла мати, чия дитина вчиться у НВК №4, у цьому ж шостому класі, де «немає» коклюшу. Та показала результати аналізів, зроблених у приватній незалежній лабораторії. В них чорним по білому написано, що у хворої виявлено паличку Bordetella pertussisп. Яка, як ми писали вище, є збудником коклюшу. Тому мені не важливо, що говорить директор даного навчального закладу, вчителі, та навіть у відділі освіти, адже у мене на руках є результати аналізів, які свідчать, що, мабуть, у черговий раз і я, і батьки стали жертвою вдалих маніпуляцій та намагань приховати правду.

Хто понесе відповідальність якщо у Бердичеві почнеться епідемія коклюшу? Не керівники НВК №4, не лікарі, і навіть не чиновники. Винними вже зробили Вас, любі батьки. Ви ж пам’ятаєте слова про відповідальне батьківство? Так ось, недогледіли. А те, що дитина принесла хворобу зі школи – нікого не обходить. Те, що можна було запобігти розповсюдженню захворювання, теж нікого не цікавить. Те, що від усіх приховують правду – так у нас так завжди в Бердичеві роблять. А про те, що в НВК №4 ходить коклюш, здається, краще приховати, щоб не псувати рейтинг директора даного закладу освіти. Вона ж, як-не як, а депутат міської ради.

Денис ЗАРЕМСЬКИЙ