Якість питної води у місті Бердичеві: попередні висновки експертів

У Бердичеві місцеві мешканці вже тривалий час нарікають на якість питної води, яку подає в їх домівки міське комунальне підприємство «Бердичівводоканал». Про те, що вода яка тече з кранів бердичівлян непридатна для споживання, часто можна пересвідчитися просто візуально, навіть не проводячи ніяких лабораторних досліджень. І лише нещодавно у зв’язку з екологічною катастрофою по вулиці Річній та збільшенням кількості скарг міська влада звернулася до Державного підприємства «Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут міського господарства», працівники якого провели необхідні дослідження питної води у місті Бердичеві, проаналізували роботу водоканалу та розробили рекомендації щодо покращення якості питної води у місті Бердичеві.

Щодо безпосередньо самого комунального підприємства «Бердичівводоканал», то на сьогоднішній день міське комунальне підприємство «Бердичівводоканал» здійснює постачання питної води по місту Бердичеву, а також у селища Хажин та Бистрик Бердичівського району. .Станом на 2014 рік, підприємство забезпечувало послугою питного водопостачання 59,5 тис. чол.. Джерелами водопостачання міста є поверхневий водозабір з водосховища на р. Гнилоп’ять та чотири майданчики підземних водозаборів, які включають в себе 49 (з них 29 робочих) артезіанських свердловин глибиною 120-150 метрів. На майданчиках розташовані відповідні насосні станції.
Загальна проектна потужність поверхневого водозабору становить 12,5 тис. м3/добу. Підземний водоносний горизонт приурочений до тріщинуватої зони кришталевих порід докембрію, глибина свердловин 120-150 м.

Частка поданої води в мережу водопостачання від загального обсягу піднятої води складає 92%, частка реалізованої питної води – 66,4%, загальна частка втрат та технологічних витрат – 33,6%.
Виявлено, що в системі водопостачання м. Бердичів значний обсяг води непродуктивно витрачається в процесі її виробництва. Загалом ці витрати поділяються на: втрати та технологічні витрати при підйомі та очищенні (або втрати та технологічні витрати до мережі) Ці втрати зумовлені використанням застарілого насосного обладнання та відповідної арматури, значною зношеністю та аварійністю трубопроводів у місті.

Вода з Бердичівського водосховища, як і уся поверхнева вода верхньої частини Дніпровського басейну, характеризується наявністю значної кількості гумусових речовин, зокрема, гумінових та фульвокислот. Останні відносяться до високомолекулярних органічних сполук, молекули яких поряд з карбоксильними, мають гідроксильні, метоксильні, аміно- та інші функціональні групи. Саме ці сполуки зумовлюють достатньо високі показники забарвленості води. Інтенсивність забарвлення та його спектральні характеристики залежать від концентрації та складу водного гумусу. Внаслідок різноманітності хімічного складу та високої стійкості сполук гумінового ряду зниження забарвленості природних вод відноситься до однієї з найскладніших задач підготовки води для господарсько-питних цілей.

Крім того, для таких вод характерною ознакою є «цвітіння» води, зумовлене інтенсивним розвитком водоростей. Згідно наявних даних, для р. Гнилоп’ять загальний видовий склад водоростей (за масовою часткою) розподіляється таким чином: зелені – 46 %; діатомові – 30 %; евгленові – 13 %; інші – 11 %.
Останні роки теплий період року в Україні характеризувався не тільки розширенням у часі (до літніх місяців фактично можна віднести травень-вересень), але й високими та надзвичайно високими температурами повітря, а отже і води. Така ситуація, безумовно, негативно впливає на якість вихідної води і значно ускладнює роботу водоочисних станцій.

За даними Житомирського обласного управління водними ресурсами, яке здійснює моніторинг за станом водних об’єктів області, у літній період та на початку осені 2015 року у вододжерелах мало місце значне погіршення якості води, зокрема, за показниками БСК, ХСК, сполук заліза, марганцю та фосфору. Така ситуація була спричинена, насамперед, тривалими несприятливими погодними умовами – суха, без опадів, спекотна і майже безвітряна погода, що призвело до підвищення температури води до 23-250С, інтенсивного «цвітіння» водойм, а також зниження водності річок.
Згідно результатів моніторингу у серпні-місяці найгірші показники якості води в області спостерігались у Бердичівському водосховищі (питному водозаборі м. Бердичева.

Вода Бердичівського водосховища в цілому за своїми фізико-хімічними параметрами може бути віднесена до невисоко каламутних та середньо забарвлених вод: значення каламутності води протягом року зазвичай не перевищує 15 мг/дм3; забарвленість – змінюється від 24 до 74 град, сягаючи максимуму у теплий період. Результати аналізів якості поверхневої води у районі водозабору м. Бердичів, здійснені лабораторією водоканалу протягом липня-серпня 2015 р., У жовтні цього року на замовлення Державного підприємства «Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут міського господарства» незалежною (атестованою у системі Укрметртестстандарт) вимірювальною лабораторією був здійснений одноразовий аналіз проб. Спираючись на результати аналізів, можна відзначити наступне. Будь-яких аномальних запахів або присмаків у всіх пробах води не виявлено. До речи, ці два показники не визначаються інструментальню і тому є суб’єктивними: за відсутності певних хімічних запахів дуже важко встановити запах питної води (за нашим багатолітнім досвідом усі знають, що вода пахне «хлоркою» і завжди відчувають цей запах, хоча у багатьох випадках вода нічим «не пахне»).

Забарвленість води в усіх пробах дорівнювала 23 град, тобто дещо перевищувала встановлені норми.
Каламутність води значно перевищувала допустимі норми. Каламутність води зумовлена в основному наявністю нерозчинних частинок, які можуть потрапляти у питну воду при неефективній коагуляції та фільтрації, при змиві відкладень, в т.ч. біологічних (біоплівка), з внутрішньої поверхні труб у водорозподільній системі тощо. Але небезпека каламутності полягає у тому, що нерозчинні частинки можуть адсорбувати на своїй поверхні мікроорганізми, захищати їх від дезінфекції та стимулювати бактеріальний ріст. Для забезпечення надійної дезінфекції каламутність води повинна бути не більше 1 НОК, а у переважній більшості – значно нижчою. Каламутність також є важливим технологічним параметром процесу очищення питної води, тому що свідчить про ефективність стадій коагуляції, седиментації та фільтрування, тобто основних етапів підготовки питної води.

Показники жорсткості, лужності, сухого залишку, вмісту заліза та марганцю у даних пробах фактично не перевищували нормативних значень. Підвищення цих показників у розподільній мережі, вірогідно, зумовлено місцем та обсягами «підмішуваної» підземної води.Показник перманганатної окиснюваності, який на початку цього року набув чинності для контролю у питній воді, у всіх 3-х пробах перевищував нормативне значення, причому в пробах «у крана» він був трохи більший. Органічні речовини, як і азот, сприяють протіканню мікробіологічних процесів, які знижують бактеріальну безпеку питної води. Хоча величина перманганатної окиснюваності була невисокою, але потрібно враховувати, що ХСК даної води, принаймні, у літній та початок осіннього періодів цього року сягала майже 45 мг/дм3. Що стосується величини залишково-активного хлору, то для дослідження його динаміки у розподільній мережі необхідно було враховувати час транспортування води від станції до «крану», тому можна тільки відзначити, що через дві години між відбором проб «у крана», вміст хлору знизився у 2 рази – з 0,54 до 0,28 мг/дм3.

Вода джерела водопостачання, а саме Бердичівського водосховища, яке розташоване на р. Гнілоп’ять (правій притоці р.Тетерів), як і усі води верхньої частини дніпровського басейну, характеризується наявністю значної частини гумусових органічних речовин. Останні обумовлюють значну забарвленість води, підвищену каламутність та збагачують воду біогенними речовинами, які сприяють «активному біологічному життю» водосховища. Ситуація сильно ускладнюється у жаркий період, якій останнім часом спостерігається в Україні практично кожний рік і триває з травня по вересень, при цьому температура води сягає 250С. За таких умов відбувається масове довготривале «цвітіння води», що значно погіршує її якість. Інтенсивний розвиток і наступне відмирання водоростей спричиняють появу сторонніх запахів та присмаків, підвищення каламутності та забарвленості, збільшення органічних речовин та органо-мінеральних комплексних сполук. Такий стан надзвичайно ускладнює роботу водоочисних споруд і потребує у цей період застосування особливих режимів водопідготовки.

Насамперед, це потребує посилення основного етапу очищення – коагуляції води. Коагуляція відноситься до тих процесів, коли дотримання саме оптимальних доз, є гарантією його ефективності. Ні менші або більші за оптимальні дози не призводять до потрібного ефекту, а навпаки – погіршують показники якості води (як за каламутністю і забарвленістю, та і за вмістом залишкового алюмінію). Саме тому, водоочисна станція повинна працювати у строго оптимальному режимі, незважаючи на необхідність підвищених доз коагулянту (через економію реагентів водоочисні станції у багатьох випадках працюють в неоптимальному режимі, що тільки погіршує процес очищення). При цьому, як контрольні показники повинні враховуватися не тільки каламутність та забарвленість, але й перманганатна окиснюваність води. Підтримання оптимальних режимів коагуляції дозволить знизити навантаження на фільтри, а отже підвищити якість та глибину очищення води.

Через відсутність постійного гідробіологічного контролю за вихідною та очищеною водою неможливо оцінити динаміку видалення фітопланктону на очисних спорудах міста. Однак добре відомо, що за відсутності спеціальних «бар’єрних» споруд значна частина фітопланктону транзитом проходить через очисні споруди у розподільну мережу. Враховуючи, що за даними екологічного моніторингу протягом всього літа на р. Гнілоп’ять спостерігалось масове «цвітіння води», то вірогідно, що водорості потрапляли у водопровідну мережу. Другим важливим фактором підвищення якості питної води – є санітарний стан розподільних мереж і, зокрема їх внутрішньої поверхні. З урахуванням викладеного вище, очевидно, що у нутрі труб має місце активне «біологічне життя», для чого існують усі передумови: тепла вода, присутність у воді твердих частинок, наявність широкого спектру органічних речовин, біогенних елементів, застій води при малому або відсутньому водорозборі і т.п., що і підтверджується результатами здійснених аналізів, які засвідчили погіршення якості води у розподільній мережі.

Що стосується якості підземної води, то вміст заліза у воді не є критичним і застосована технологія знезалізнення може забезпечити потрібний рівень очищення. Необхідно провести ревізію фільтрів, виявити «вузькі місця» (завантаження, промивка, швидкість та режим фільтрування тощо) та усунути виявлені недоліки.

На основі проведено аналізу сучасного стану системи водопостачання міста Бердичів було виявлено ключові «вузькі місця» системи водопостачання, які не дозволяють забезпечити її основне завдання – подача питної води гарантованої якості згідно з вимогами ДСанПіН 2.2.4-171-10 «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною». Підприємство водопостачання змушено фактично одержувати дозвіл у органів санітарно-епідемічного нагляду на постачання води із погіршеними показниками. Взагалі, такий дозвіл є тимчасовим і передбачений лише на певний період, але, як вже зазначалось раніше, такі несприятливі періоди в останні роки розтягуються майже на півроку. Крім того, за таких умов відбувається значне погіршення санітарного стану внутрішньої поверхні трубопроводів, утворення біовідкладень різного складу, що призводить до вторинного (додаткового) забруднення питної води.

У зв’язку з тим, що один блок відстійників не добудовано, в літній період частина води проходить лише одну ступінь очищення – фільтрування. Враховуючи, що кількість фільтрів також не відповідає вимогам чинних нормативів, то це підвищує навантаження на очисні споруди. Вода з артезіанських свердловин не відповідає вимогам ДСанПіН 2.2.4-171-10, але не проходить жодного очищення та змішується з очищеною водою поверхневого водозабору безпосередньо у резервуарах чистої води.

Обладнання, яке експлуатується на водоочисній станції з поверхневим водозабором, не повністю відповідає вимогам ДБН В.2.5-74:2013, зокрема, для роботи у літній період не вистачає кількості працюючих вертикальних відстійників та працюючих швидких фільтрів. На водоочисних спорудах не завжди використовуються ефективні реагенти. Зокрема, для знезараження поверхневої води використовується газоподібний хлор, так як установлене обладнання для виготовлення гіпохлориту натрію потребує ремонту та не експлуатується. В схемі очищення води з поверхневого водозаборувзагалі відсутній захист від фітопланктону а схема очищення поверхневої води не забезпечує очищення від органічних речовин.

Значне недовантаження розподільної мережі водопостачання призводить до того, що вода довго знаходиться в трубах, що призводить до її вторинного забруднення мікроорганізмами, водоростями тощо. Це сприяє біообростанню трубопроводів. Крім того, зменшується доза залишкового хлору у споживачів, що ставить під загрозу безпечність використання питної води. Подача води за графіком, призводить до гідроударів в системі водопостачання та вимивання бруду з розподільної системи. Це викликає різке погіршення якості питної води, що подається споживачам. Водопровідні мережі міста дуже застарілі (90 % труб мають вік більше 30 років, тобто експлуатуються понад нормативний строк). Ступінь зношення труб сягає 65 %. Темпи реновації труб дуже повільні. На сьогоднішній день заміни потребують біля 30 км труб. Така ситуація призводить до підвищення рівня аварійності системи, який складає біля 2,5 аварій на кілометр труби.

На підставі проведеного аналізу існуючого стану водоочисних споруд м. Бердичева, якості питної води, яка подається споживачам, та визначення основних «вузьких місць» системи водопостачання було розроблено рекомендації щодо підвищення ефективності роботи водоочисного комплексу. Рекомендації включають перелік заходів, спрямованих на подолання існуючих недоліків. При формуванні переліку заходів до уваги було взято і пропозиції, надані спеціалістами МКП «Бердичівводоканал». Визначені заходи, за своєю пріоритетністю, можуть бути розділені наступним чином: невідкладні (тобто такі, виконання яких дозволить якнайшвидше привести якість питної води у відповідність до встановлених нормативів), першочергові, (які значним чином впливають на стан системи водопостачання, покращення якості питної води, зменшення негативного впливу на оточуюче природне середовище) і заходи на перспективу (направлені на поступове підвищення ефективності роботи підприємства та покращення якості послуг, які надаються споживачам). Проте кожен з нас добре розуміє, що для їх виконання необхідні певні фінансові витрати, тож питання, коли розпочнеться робота по приведенню питної води у місті Бердичеві до належного стану, залишається відкритими. Так само незрозуміло, чому ця робота не була проведена ще десять-п’ятнадцять років тому, адже за цей час вже можна було б спостерігати певні зрушення.

За матеріалами, наданими Бердичівським міським комунальним підприємством «Бердичівводоканал»