Герої України не вмирають,
У пам’яті завжди вони живуть.
Птахами їхні душі відлітають,
І з неба дивляться на нас, мабуть…
18, 19, 20 лютого 2014 року – три найзапекліші дні у києві, трагічні дні для всіх небайдужих людей. І сьогодні ми зібралися тут біля траурних фотографій Героїв Небесної сотні, віддати шану і пом’янути їх, які в люту зиму 2014 року стали на захист своєї, нашої гідності, нашої свободи, стали на захист сподівань на краще життя.
Події 2013-2014 років були продовженням студентського Майдану 1990 року. І причиною цих подій було не тільки не підписання Угоди про Асоціацію з ЄС, а й зубожіння нашого народу.
Можновладці не прислухались до вимог народу, хоч попередження були не раз і не два. Ось як писав Б. Олійник:
Люд бідує.
Спить престольний Київ!
Князю, бережи хоча хреста!
Певен, ти з огиди до злодіїв
Спиною до Банкової став.
Сестри і брати! Часи лихії
Глухо – аж дзвенить у голові
Вороння – над золотом Софії…
Добре, хоч Богдан при булаві!
В такому ж дусі писали і наші земляки:
Здираєте все дочиста з України,
Синки тупорилі… І ліку вам несть.
Коли ж бо дійде, що «Не хлібом єдиним»…
Що є ще свобода, і совість, і честь.
Коли є ви свої понапхаєте пельки,
Злодійський вгамуєте свій апетит?
Діждетесь! Що візьме народ за петельки
І викине геть від державних корит.
Ці попередження актуальні і в теперішній час. Тобто Революція Гідності не завершена.
Герої Майдану…
Їх називали провокаторами, радикалами, звинувачували в розпалюванні конфлікту, який мало не переріс у громадянську війну, а вони йшли до кінця у виконанні своєї місії – за всяку ціну здобути волю для себе, своїх рідних, свого народу, досягти загальної справедливості. Вони не побоялись глянути смерті у вічі заради утвердження національної ідеї. Йшли вони під кулі найманців-дегенератів не задля слави чи з особистих мотивів, а щоб вибороти гідне майбутнє своїм нащадкам, своєму народові.
Згадаймо, скільки сліз ми виплакали за Сергієм, Михайлом, Юрієм – першими втратами в цьому протистоянні. З часом жертв ставало все більше…
Безжалісно летіла куля в ціль…
А Сотню вже зустріли Небеса
Летіли легко, хоч Майдан ридав…
Із кров’ю перемішана сльоза…
А батько сина ще не відпускав.
Й заплакав Ангел, побачивши загін –
Спереду сотник, молодий, вродливий.
І юний хлопчик в касці голубій,
І вчитель літній сивий-сивий…
І рани їхні вже їм не болять,
Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло…
Як крила Ангела, злітаючи назад,
Небесна сотня в вирій полетіла…
Їхній подвиг навічно залишиться в душах і серцях українців як приклад національної честі й гідності. Кожен з нас повинен знати і пам’ятати Героїв Небесної сотні.
Запалімо свічку і хвилиною мовчання вшануймо їхню пам’ять. Світла та вічна пам’ять Героям, які віддали життя за Україну!
Зараз бентежить тільки одне. Не можна допустити, щоб подвиг Небесної сотні був марним.
Щоб не забув народ. І вчився
Не обирать сліпих поводирів.
Щоб всю ганьбу і всі злочинства
В нових віках – не повторив! (Т. Майданович)
Слава Україні!
Слава Небесній сотні!
Слава Героям Майдану!
Н. Ткачук, ветеран праці
