Відбулося прощання з офіцером-захисником Віктором Пітіком. Він пройшов вогняні дороги Афганістану, бачив війну, відчував біль втрат, але знову став у стрій, коли рідна земля покликала.
Офіцер Збройних Сил України Віктор Миколайович Пітік без вагань узяв до рук зброю, щоб боронити Україну від рашистської навали. Його серце, сповнене любові до Батьківщини, не витримало неймовірного навантаження війни… 12 лютого 2025 року його бойовий шлях обірвався.
Щось відчував, коли востаннє приїздив додому. Тоді сказав рідним: «Поховайте мене тут, у Гришківцях, поруч із рідними моєї дружини»… Та ніхто не хотів навіть думати, що ці слова стануть пророцтвом. Зразковий офіцер. Коханий чоловік. Дорогий татко.
Його чекали вдома. Вірили, що він ось-ось повернеться. Але не судилося…
Не допомогли ні благання, ні молитви – тепер він у небесному війську, серед тих, хто продовжує захищати нас уже з висоти. У скорботній тиші рідні та друзі, побратими та земляки прощалися з Героєм. Синьо-жовтий прапор ліг на долоні найріднішої, коханої дружини – як символ честі, подвигу та незламності її чоловіка.
Його ім’я житиме у вічній пам’яті. Нехай світла пам’ять і шана стануть нашою вдячністю тим, хто воював за мир і спокій в Україні. Нехай їхні місця вічного спочинку будуть святинею нашої вдячності, місцем, куди ми приходитимемо з пошаною та вдячністю.
