Бердичівщина схилила голову: два брати з Хажина пішли в небо разом
Село Хажин на Бердичівщині сьогодні не може оговтатися. Голова Семенівської ОТГ Наталія Семенюк офіційно підтвердила: громада втратила одразу двох рідних братів-захисників. Сергія та Олександра Горобців. Вони народилися в один день, виросли на одних вулицях і навіть на передовій трималися поруч. Війна забрала їх в один день – так само, як і подарувала життя 28 грудня 1994 року.
Люди кажуть: «Це не просто втрата двох воїнів. Це ніби в одне серце влучили двічі».
«Мої горобчики» – так мама називала своїх хлопців
Мама завжди кликала їх лагідно – «мої горобчики». Двоє хлопчиків, які бігали босоніж по теплому пилу сільських доріг, сміялися з одних жартів і мріяли про велике майбутнє. Старший брат Юрій у дитинстві був для них і захисником, і прикладом. Він рано взяв на себе відповідальність, навчився підтримувати і віддавати останнє.
А коли почалася повномасштабна війна, молодші брати не роздумували. Для них захищати Батьківщину було не вибором, а внутрішнім покликом. Вони пішли на фронт разом. Ділили окопи, пайки, холодні ночі і навіть останні жарти, які допомагали триматися.
«Разом прийшли – разом і повернемося», – казали вони один одному.
Родинне горе, яке не вміщується в словах
Сьогодні в Хажені плачуть цілими вулицями. Бо двоє хлопців, які мали жити, любити, ростити дітей, більше ніколи не постукають у двері батьківського дому.
Маленька Софійка побачила тата лише три дні після народження… А Артур ще навіть не встиг запам’ятати його голос. Дружини Аліна та Таня залишилися вдовами. І тепер у них замість живих чоловіків – лише фото в рамках, військова форма і спогади, від яких щемить у грудях.
Старший брат Юрій: як пережити таке?
Юрій, який завжди був опорою для молодших, сьогодні переживає найстрашніше. Він сам військовий. І йому довелося дізнатися, що два його «крила» більше не повернуться. Сільські бабусі шепочуть: «Скільки болю може витримати одне материнське серце?»
Голова громади Наталія Семенюк, оголошуючи цю звістку, не стримувала сліз: «Ми втратили двох синів, двох братів, двох справжніх українців. Вони пішли так, як і жили – разом, з любов’ю до своєї землі. Бердичівщина ніколи не забуде своїх героїв».
Як громада проводжатиме своїх хлопців
Жалобний кортеж пройде саме тими стежками, де Сергій і Олександр колись грали в бадмінтон і мріяли стати космонавтами чи футболістами. Люди вийдуть на вулиці. Хтось нестиме квіти, хтось просто стоятиме мовчки – бо іноді слова зайві.
Це не просто похорон двох воїнів. Це проводи рідних синів цілої громади. Двох хлопців, які залишилися назавжди в пам’яті як приклад справжньої братньої любові, сильнішої за смерть.
Світла пам’ять Сергію та Олександру Горобцям. Вічна слава українським захисникам. Бердичівщина пам’ятає.
