Бердичів. Середина 80-х, 1986 рік. Дефіцит товарів народного споживання відчувається по всій країні, особливо у провінції. Ще кілька років тому ніхто і не передбачав, що цукор буде відпускатися по талонах; гречка, манка, мука раптом десь зникнуть. Люди щиро дивувалися, як так, колгоспи – мільйонери, а продуктів немає. Але на свята столи городян ломилися від страв. Це один з парадоксів того часу: полиці магазинів – пусті, а холодильники – повні.
Коли бердичівлянка Вікторія ( прізвище не вказано з етичних міркувань) складала гостинці для сина, який проходив строкову службу, то вкладала туди саме найсмачніше: цукерки, печиво, свіженької ковбаски, балик, апельсини… Дуже хотілося потішити сина.
Але… донести до сина їй це все не вдалося. Жінка загадково зникла. Через декілька днів рідні забили тривогу, але її ніхто не бачив. І встановити, чи вона хоча б доїхала до частини, було неможливо.
Військова частина була розташована у селищі Кам’янка під Виборгом у Ленінградській області. За сотні кілометрів від Бердичева. І де тепер шукати зниклу жінку?
Як виявилося, це був вже не перший випадок безслідного зникнення людей на території цієї частини. Три тижні потому, також містично зникла 26-річна Євгенія Назарова з Воронежу, яка приїхала провідати свого чоловіка. В ході розслідування було встановлено, що її бачили на КПП, пропустили на територію частини ( бо чоловік хворів і знаходився в ізоляторі). Від КПП до лазарету 200 м – 3 хвилини пішки і на цьому відрізку шляху Женя зникла.
А в історії з Вікторією, взагалі, ніяких зачіпок. Оперативники майже поселяються на території частини. Буквально під мікроскопом перевіряється місцевість. Оглядаються всі тумбочки солдат у пошуках речей. Але ніяких слідів…
Під час перевірок відкривається маса інших таємниць зразково-показової військової частини, якою вона тоді рахувалася.
Виявилося, що у підсобних приміщеннях проживали дві малолітні особи, які обслуговували «стражденних».
Ще більшого скандалу викликало те, коли виявилося, що один з командирів частини особисто замішаний у злочинах сексуального характеру. Він заставляв жінок, що приїздили до рідних, вступати з ним в інтимні стосунки. І торг був недоречним, або віддаєшся, або до кінця служби – не побачитеся. А найчастіше рідні були з далекої дороги.
Військове керівництво все більше «бісилося». Військова прокуратура практично відсторонилася від розслідування. Мовляв, злочини здійснили не солдати, то ж нехай цим займається міліція.
І тут відбувається новий епізод. Чергове зникнення молодої ленінградки Олени Іванової. На цей раз був свідок, що бачив, як Олена йшла в бік від КПП з високим, міцної статури хлопцем у військовій формі. Та більше свідок сказати нічого не міг. Але тепер у слідчих сумнівів не було – у злочинах замішаний хтось з військовослужбовців.
Оперативна робота продовжувалася. У ході перевірок було викрито ще кілька злочинів по крадіжці і продажу зброї. Був викритий солдат, який любив переодягатися у жіночий одяг, що для того часу було дуже ганебно. Але справа по зникненню жінок просувалася повільно.
Було прийнято рішення ще раз оглянути ретельно навколишню територію. Адже військовослужбовець не міг надовго покинути територію. Відповідно тіла десь поряд. До пошукової групи було включено молодого виборгського дільничного, який і знайшов першим страшну знахідку.
У лісовій посадці під валунами, слідчий побачив палець з манікюром, що стирчав з-під землі. Неподалік було знайдено обривки паспорту, а згодом – тіло. Сумнівів не було… Це була мама солдата з Бердичева – Вікторія. Нижче було знайдено нижню білизну. Експерти встановили: жінку вбили, нанісши кілька ударів по голові каменем.
На місці злочину було також знайдено солдатський ґудзик. Згадавши одну розмову, слідчі затримали одного з підозрюваних солдатів. Але той все заперечував і в ході допиту якось промовив : «Що ви до мене прив’язалися, он Ігор Черната стільки вкрав, що по ньому тюрма плаче, і золото у нього є».
Черната було викликано на допит. Близько опівночі його відпустили, щоб зранку продовжити допит. А вранці виявили, що солдат втік. На всіх вокзалах було виставлено патруль. І на Вітебському вокзалі патрульний його помітив. Спробував затримати, та злочинець вирвався і втік. Потім лейтенанта за це покарають: понизять у званні і відправлять до іншої частини. Черната подадуть у розшук.
Лише через місяць пошуків, Черната сам з’явиться до міліції, зрозумівши, що без документів йому прийдеться ховатися все життя.
У ході допиту хлопець признався, що виборгські жертви не єдині. На його рахунку 13 жінок вбитих і зґвалтованих.
Потім, відчувши неминучу розплату, Черната відмовився від своїх показань, став «косити» під психічнохворого і різними способами відтягував судовий процес.
Слідство велося військовою прокуратурою недостатньо повно і об’єктивно. Тому судили солдата-вбивцю лише по трьох епізодах під Виборгом, виключивши мотив «зґвалтування». Але суд призначив йому вищу міру покарання – розстріл.
Що заставило хлопця перетворитися на безжалісного вбивцю залишилося загадкою. Чернат, навіть, на суді відмовився від останнього слова.
Жанна БЕРЕЗОВКА
Джерело: «Слідство вели…»
[ad id=’11619′]
[ad id=’11152′]
