Перед тим як написати коротенький звіт про поїздку до міської ради Бучі, де депутати міської ради Бердичева разом з міським головою Сергієм Орлюком та секретарем ради Богданом Колядою отримали відповіді на питання, які їх цікавили, я виклав декілька фотографій з Бучі у Фейсбук. Не для піару, а просто стара журналістська звичка: побачив, почув – розповідай.
Зрозуміло, що не обійшлося без коментарів, де люди ставили питання, критикували чи давали поради. Але декілька коментарів бердичівлян дали мені розуміння, на які ще питання, крім тих що стосуються нового автопідприємства, хочуть отримати відповіді мешканці нашого міста.
Навіщо поїхали до Бучі?
Нажаль, ні в кого у місті Бердичеві, нема сьогодні досвіду, як створити нове комунальне автопідприємство з громадських перевезень, у якому, на погляд багатьох мешканців Бердичева, є потреба. Навіщо поїхали? Щоб отримати інформацію.
Коли ви у своєму домі хочете перекрити дах, а сусід поруч вже це зробив, і в нього гарно вийшло, хіба не розумно звернутися до сусіда, щоб він розповів вам де купував будівельні матеріали, яка бригада працювала, на які моменти при будівництві слід звернути увагу? І не важливо тут скільки вам років, і який час ви депутат. Так ось Буча, це той сусід, що вже добудовує дах, і в нього непогано виходить.
Хто сплатив за поїздку до Бучі?
Для всіх, хто поїхав у делегації до Бучі, це було принципове питання – ні копійки бюджетних коштів. Транспорт був членів делегації, на паливо зібралися ті, хто поїхав.
Трохи звіту
Кожен з членів делегації має своє бачення, у якому напрямку міській владі потрібно розвивати питання створення комунального автотранспортного підприємства у Бердичеві. Моє ж бачення наступне.
Ми не можемо під кальку відпрацювати досвід Бучі, бо є багато чинників які нам не дають це зробити. Починаючі з місця знаходження, для багатьох не секрет що Буча спальне місто Київа, й закінчуючи бюджетними можливостями наших громад – це як порівнювати Малі Гадомці та Бердичів. Але ми дещо можемо і це при командній роботі може нам допомогти. Якщо використовувати боксерські терміни, то нам, на мій погляд, треба не копіювати техніку бою бійця, а використовувати ті прийоми чи «фінти», які дозволяє наша фізична підготовка та реакція.
Головний інгредієнт блюда «комунальне автопідприємство» – великі автобуси. Влада Бучі розв’язала цю проблему просто, їм цей інгредієнт подарили представники Німеччини. Для Бердичева купівля великих вживаних автобусів фантастичний проєкт, і можна одразу опускати руки. Але друзі з Бучі сказали, що допоможуть місцевому самоврядуванню Бердичева з контактами людей, які допомогли їм отримати ці автобуси. Зрозуміло, що це питання не тижня й не декількох місяців, але я бачу перспективу у цьому напрямку «міжнародної допомоги» – закриємо питання парку великих автобусів без великих затрат, є сенс рухатися далі.
Після формування парку автобусів треба обрати концепцію розвитку, що ми хочемо отримати в результаті. Є дві стежки – комерційне автотранспортне підприємство та соціальне транспортне підприємство. У першому випадку ми отримуємо послугу з перевезення населення за ринковими цінами, у другому – дотаційне соціальне підприємство, які фінансує більшу частину своїх затрат коштом місцевого бюджету.
У першому випадку маємо велике підприємство з парком 20-25 великих автобусів, з відповідною інфраструктурою (якої в нас нам і треба купувати чи придбати – авт.) та колективом, якому потрібно платити нормальну зарплату – у Бучі зарплата водія автобуса на комунальному підприємстві становить 17000 гривень. Як на мене, це поки що бердичівська мрія, але це моя думка.
Мені особисто більше подобається концепція соціального підприємства з парком у шість – вісім великих автобусів, яке буде працювати поруч з комерційними перевізниками, але за своїм графіком. Якщо міська влада вирішить, що цей шлях нам і потрібен, тоді на мою думку треба залучати фахівців, яки розрахують таку систему роботи, коли комунальні автобуси розвантажили б часи пік у місті (робота, школа, ранок, вечір – авт), вдень – перевезення тільки пільговиків на підставі «білета пільговика», уночі – зняли питання останнього маршруту, у сенсі, довезли тих, хто потребує добратися до дому, коли «маршруток» вже на бердичівських дорогах нема. Хочу ще раз нагадати, це моя особиста думка.
Після обрання стратегії розвитку є сенс починати займатися більш детальними розрахунками економічних показників. Колеги з Бучі надали нам цифри щотижневих затрат на роботу 6 автобусів протягом місяця (вони запускають підприємство «партіями» автобусів за схемою “запустили-порахували реальні затратити” – авт.), вони великі, але не критичні.
Те, що ідея, яка була озвучена депутатом Павлом Середюком, отримала саме ось такий розвиток, для мене показник – влада шукає шлях розв’язання проблеми громадських автоперевезень у Бердичеві.
Сподіваюсь, пан Павло Середюк та інші члени делегації, після розмірковувань над інформацією, що отримали у Бучі, теж поділяться своїми роздумами з приводу створення комунального автопідприємства у Бердичеві. Тоді будемо усі разом визначатися з «дорожньою картою» та рухатися далі.
Валерій Шелепа
Новини Бердичева раніше розповідали, як у Бучі депутатам Бердичева запропонували продати будівлю міськвиконкому та працювати у великій юрті.
