Біографія.
Народився 30.04.1971р. у м. Бердичеві. Закінчив середню школу №10 та паралельно Бердичівську Художню Школу. Займався спортом і маю спортивні розряди. В подальшому закінчив Бердичівський Машинобудівний технікум за фахом технік-технолог, за спеціальністю наладчик верстатів з числовим програмовим управлінням. Довгий час працював на різних роботах у Польщі, Чехії, Іспанії, Німеччині. У 2002 році, остаточно повернувшись в Україну, на зароблені кошти, відкрив власну справу, а саме продуктовий магазин. Займався перегоном та реалізацією автомобілів пригнаних з-за кордону. На даний час є співвласником і директором приватного підприємства «СФК АРСЕНАЛ» та співвласником ТОВ «ГРАНТ КАР’ЄР», які спеціалізуються на виробництві щебню та обробці каменю. З 2015 р. депутат Бердичівської міської ради.
Одружений, маю 4 дітей.
Особиста ідеологія: коли хочеш щось змінити – піднімайся з дивану і йди змінюй, щоб потім не шкодувати про те, що міг зробити але так і не зробив.
Тому події 2013 р. не залишили мене байдужим і з перших днів займався допомогою та матеріальним забезпеченням людей на Майдані. Разом з однодумцями на власному транспорті возили на Майдан всіх охочих до змін. Приймав безпосередню участь в січневих подіях 2014 р. на вул. Грушевського, а саме потрапив під першу хвилю розгону.
У м. Бердичів організовував Автопробіги з Українською символікою і відвертим засудженням різкого розвороту України від європейського шляху у обійми Росії. У лютому 2014 року в день розгону майдану знаходився у Маріїнському парку в лавах Самооборони майдану.
Приймав участь у патрулюванні вулиць м. Бердичіва у складі Самооборони у якості координатора. Ініціював зняття начальника МРЕВ ДАІ м. Бердичіва .та начальника ОБЕП за системні хабарі.
На позачерговій сесії райради добився відсторонення від займаних посад голови райдержадміністрації та голови райради.
Приймав участь у судових процесах в якості громадського наглядача, як наслідок – два прокурори написали заяву про звільнення. У складі Бердичівської самооборони запобіг зайняттю посади начальника міліції Житомирської обл. першим заступником міністра МВС Захарченка полковником з Донецька – Фокіним.
Добився під стінами Верховної Ради прийняття закону про люстрацію де самооборонівці Бердичіва виступили початківцями Сміттєвої Люстрації над депутатом Журавським.
З перших днів війни на сході займався волонтерською діяльністю, а саме виготовленням бронежилетів, закупівлею та доставкою з Німеччини військової форми та амуніції. Двічі організовував перекриття траси міжнародного значення у селі Осиково з вимогами припинити розкрадання фонду допомоги бійцям АТО у який вся країна, шляхом СМС ,збирала кошти. Перевозив родини біженців від кордону з окупованою АР Крим до Житомира.
Бійцям батальйону «Айдар» передав позашляховик, легковик та власний мікроавтобус «Мерседес». Матеріально допомагав 26-ій, 95-ій, 30-ій та 72-ій бригадам. У 2015 році взяв на власне забезпечення медичну роту 54-ої бригади(с. Гранітне). Для якої за власний кошт придбав та доставив з Німеччини два автомобілі швидкої допомоги та один позашляховик.
Був нагороджений медаллю «За гідність і патріотизм».
Займався пошуком зниклого безвісті під час бою 05.08.2014 р. бердичівлянина – бійця «Айдару» Якимчука Владислава. Для чого доводилось декілька разів відправлятись у Сіру Зону за лінію розмежування. Пошук завершив. Рештки були ідентифіковані з подальшим визнанням Міністерством Оборони факту загибелі героя та виплатою усіх компенсацій його матері-одиначки. У 2017-18 р. активно підтримав наметове містечко під ВР і приєднався до вимог М. Саакашвілі стосовно прийняття антикорупційного законодавства та припинення бізнесу на крові.
Багато хто вважає Бердичів депресивним містом. Які ви бачите шляхи виходу з ситуації?
Як усім відомо депресія – це відчуття відчаю у супроводі повного безсилля і усвідомлення того, що ти нічого не можеш заподіяти проти повільного помирання нашого Бердичіва , але ця ситуація штучна і може бути вирішена.
Шлях один – це повне переформатування роботи міської ради. Сумну тоталітарну практику мер – це цар і бог потрібно забувати. Кожного разу після виборів ми отримуємо депутатський корпус, з якого мер формує більшість для прийняття потрібних йому рішень.
Формується ця більшість за старою КДБшною технологією – батогом та пряником. Кого банально залякують тиском на бізнес, а кого просто купують, вирішуючи складні та давно невирішені шкурні питання. Створивши таку більшість мер досягає своєї мети – підконтрольні депутати (більшість) голосують так, як йому треба і навіть вже не вникають у суть проблем, а решта депутатського корпусу автоматично стає декорацією демократії з безсилими криками у сесійній залі та вже ні на що не впливає і може взагалі не відвідувати сесії. Наслідком такої роботи ради є той факт, що жодна з депутатських груп, ні та, яка бездумно махає руками(голосує) за забаганкою мера, ні та, яка в опозиції, не може відповісти пересічному бердичівлянину на просте запитання: «Що ти особисто зробив для Бердичіва?». І виявляється, що відповіді просто не має лише тому, що одні всю каденцію вирішували суто свої питання, а інші взагалі не мали можливості їх навіть підняти тому, що за винесення усіх питань на голосування у Раді відповідає вже вищезгадана більшість, яка знову ж таки (за вказівкою мера) одностайно проголосує ПРОТИ незручних рішень.
Таким чином ми отримуємо бутафорський депутатський корпус, який взагалі нічого не вирішує для Бердичівлян. Цей феномен місцевого самоврядування на юридичній мові називається УЗУРПАЦІЄЮ ВЛАДИ і в усіх розвинених країнах карається позбавленням волі.
Тому вважаю, що мер має бути не царем у якого може бути дурний смак, а лише своєрідним рефері у сесійній залі, який має лише слідкувати за законністю прийняття депутатами рішень, які вони самі формують до сесії через секретаріат міської ради і особисто відповідають за ці рішення перед своїми виборцями.
Чим запам’яталася вам ця каденція?
Перш за все майстерністю та швидкістю перевдягання місцевої влади. Повернувшись у 2014 з Майдану я неочікувано побачив усіх тих, проти кого й відбувся Майдан, тих, хто усі роки грабував і нищив з середини державність України, вже у вишиванках і у якості лідерів самих патріотичних, рейтингових партій . Швиденько відхрестившись від старої ,,злочинної,, влади, у якій самі ж займали керівні посади всі попередні роки, нахабно перейшли у опозицію до самих себе і засипали Бердичівлян обіцянками знищити корупцію, добудувати недобудоване, остаточно вирішити проблеми водопостачання.
Досвідчені обіцяльники агітації не жаліли і просто видавили своєю ,,компетентністю,, з політичного поля зору людей, які прагнули зайти у владу для втілення реальних реформ. Результат обіцяного щастя ми з сумом спостерігаємо кожного дня на протязі останніх п’яти років. Зараз, спостерігаючи чергову виборчу компанію, мимоволі відчуваю якесь дежавю п’ятирічної давнини – ті ж лиця, ті ж самі обіцянки і ті ж самі відчуття безвихідності.
До речі Прибалтійські країни вирішили цю проблему перевертнів одразу після виходу з СРСР одним законом – забороною прийому документів для участі у виборах від осіб, які скомпрометували себе участю у старій владі і крапка – раз та назавжди. Як вони грішні процвітають ці всі роки без ,,досвідчених,, спеціалістів просто не розумію. Нам з новим виборчим законодавством знову не повезло, тому лишається тільки сподіватись на мудрість наших людей….
