Час летить так швидко, що іноді події річної давності здаються далеким минулим, хоча, здавалося б, все було лише вчора. Якщо, наприклад, згадати травень минулого року у Житомирі, то серед багатьох знакових подій річної давності можна легко відзначити кількаразові спроби педагогічного колективу Бердичівського медичного коледжу відстояти свого директора Володимира Клименюка. Його звільнили під час сесії Житомирської обласної ради 6 квітня 2017 року. Сьогодні та історія зі звільненням начебто скандального директора виглядає вже як детектив, але сюжет цього «детективу» очевидно не завершений, бо звільнений директор подав до суду і сьогодні ця справа вже дійшла аж до Верховного Суду України.
Проте суд, звільнення та спроби поновлення на роботі колишнього директора – це, як кажуть, один бік медалі, але ж є у цієї «бердичівської історії» ще одна сторона. Причому, куди важливіша навіть, ніж доля директора, який вже рік намагається шукати «судової правди» по-українськи. Йдеться про справи у потужному навчальному закладі, яким Бердичівський медичний коледж по праву вважався. Адже ніде гріха діти, і цього ніхто особливо не приховував, бо якість підготовки фахівців та випускників цього коледжу помітно відрізнялась на «фоні» подібних навчальних закладів. Цілком можливо, що якраз та «квітнева атака» на Володимира Клименюка під час сесії Житомирської облради не в останню чергу була викликана ревнивою заздрістю щодо заслужено здобутого авторитету Бердичівського медколеджу у рейтингах кращих медичних коледжів(училищ) країни.
Але тоді, рівно рік тому, коли колектив коледжу ще сподівався на повернення Володимира Клименюка, керівництво Житомирської обласної ради у пожежному порядку почало шукати йому заміну. Було зрозуміло, що адекватного та рівнозначного кандидата на посаду керівника потужного навчального закладу ніхто заздалегідь не готував, а тому розпочали із того, що, як кажуть, було під рукою. До Бердичева поїхала колишня викладач Житомирського інституту медсестринства Валентина Копетчук. Треба одразу віддати належне цій жінці, яка доволі швидко зрозуміла, що потягти воза на посаді директора вона не зможе. Вже за місяць пані Копетчук попросилася у відставку, а на її місце керівники Житомирської облради знайшли нового кандидата. Та ще й якого! Цілого, або ж, як у пісні співалося, справжнього полковника. Колишнього міліціонера- убозівця В’ячеслава Шевченка, який працював перед призначенням у медичний коледж заступником начальника пенітенціарної служби Житомирщини. Чи то потреба така була навести у Бердичівському коледжі порядок на зразок тюремного, чи й справді В’ячеслав Станіславович десь чи колись прославився на медично-педагогічній «ниві» певними ділами або ж здобутками? Але спочатку ніхто не переймався всілякими анкетними відомостями новопризначеного керівника Бердичівського медичного коледжу. Тим паче, що призначеним В.С.Шевченко був всього-навсього виконувати обовязки директора. Тобто, передбачалося, що мине місяць-другий, а за час літніх канікул керівники Житомирщини, включно із управлінням охорони здоровя Житомирської ОДА, підберуть на посаду директора поважного навчального закладу достойну людину із відповідними фаховими характеристиками. Але час минав, а жодних подвижок з боку Житомирської обласної ради не було.
Тим часом, Вячеслав Шевченко обживав новий директорський кабінет, затіявши у ньому ремонт, який більше скидався на звичайний «шмон» з метою виявлення секретної апаратури. А далі, як кажуть, пішло й поїхало. Як і личить, справжній міліціонер завжди розпочинає свій новий кар’єрний крок із агентурної роботи. Для працівників Бердичівського медичного коледжу це означало не що інше, як початок кадрових чисток. І хоча у травні 2017-го року, під час зустрічі із педагогами та працівниками Бердичівського медколеджу, губернатор Ігор Гундич давав слово, що «ніхто нікого у колективі не звільнятиме», новопризначений «виконуючий обов’язки» на обіцянки голови обласної адміністрації вже не зважав. Розпочалася «хвиля» попереджувальних розмов, погроз та вимог. Кажуть, що у коледжі доходило до того, що від працівників вимагали письмової згоди щодо проходження тесту на «детекторі брехні».
Хтозна, чи насправді новий директор збирався скористатися послугами «поліграфа», але, так чи інакше, із коледжу звільнилася голова учнівського профкому О.Б.Кондратюк. Така ж доля чекала і на головного бухгалтера О.В.Скримовську, психолога Т.А.Данилюк, викладача стоматології О.І.Кравчук. До «пакету» звільнених невдовзі приєдналися комендант коледжу, завідуюча складом, секретар директора. Кадрові чистки (чи то, можливо, певні експерименти) продовжуються у Бердичівському медичному коледжі і досьогодні. Замість колишнього «главбуха» прийшла нова людина (А.Б.Поперечна), але й вона за неповний рік не змогла «вкурити» вимоги пана Шевченка, а тому мусила звільнитися.
Найцікавіше, що призначений «виконувати обов’язки» директора Бердичівського медколеджу В.С.Шевченко розпочав реформувати систему управління навчальним закладом. Всупереч будь-яким нормам та вимогам, вже у серпні 2017 року до штатного розпису коледжу вводиться посада «першого заступника». Двоє «замів»(як того вимагають штатно-посадові інструкції) пан Шевченко вже мав, але йому захотілося ще й третього. Щоправда, із повноваженнями «першого». І одразу з’явився претендент на нову вакансію. Аж із Вінниці до Бердичева втілювати нову концепцію керівництва навчальним закладом прибула така собі Наталія Педоренко. Колишній лаборант Вінницької аграрної академії наче чекала на підвищення службової кар’єри у ранзі першого заступника Бердичівського медичного коледжу. Хоча від часу її появи у стінах Бердичівського медичного коледжу жодних успіхів чи здобутків, як кажуть, не сталося. Натомість справи лише погіршали.
У 2018 році у Бердичівському медколеджі вже двічі траплялися випадки із затримкою зарплати. Наприклад, зарплату за квітень у 2018 році виплатили лише 18 травня. Але зарплата – то ще не все. Коледж за минулий рік не тільки нічого не здобув, не обладнав, не поліпшив, як це було при колишньому «скандальному» директорові, але навпаки – лише втратив. Наприклад, розпочате будівництво спортивного комплексу коледжу вже навесні 2018 року було передане у муніципальну власність міста Бердичева. Теж саме сталося із спорудою колишньої ЗОШ №3 міста Бердичева, яку свого часу передали на баланс медичного коледжу для переобладнання школи під гуртожиток для студентів.
Виходить, що ні спорткомплекс, ні гуртожиток, які намагався було збудувати та облаштувати звільнений торік Володимир Клименюк, сьогодні для Бердичівського коледжу вже не актуальні. Чи можливо нинішнє керівництво, яке вже рік, всупереч законодавству, все ще «виконує обов’язки», якраз і переслідує кимось поставлену мету – знищити, або «оптимізувати» навчальний заклад із гарними навчальними традиціями? Дивно, але громада міста Бердичева, яка так часто «збуджувалася» з приводу діяльності колишнього директора Володимира Клименюка, тепер начебто заспокоїлася. Так само, як і влада міста робить вигляд, що події та «реформи» у Бердичівському медичному коледжі є звичайними і буденними «дрібницями».
А чи буде той коледж у місті через два чи три роки, схоже, для влади байдуже. Отак і виходить, що хтось і зненацька під час сесії обласної ради пропонує звільнити директора, бо він, бачте, «скандальний», далі ще один «хтось» розпочинає «виконувати обов’язки», абсолютно не переймаючись тим, що зроблено, що здобуто і чого досягнуто десятиліттями наполегливої і системної праці потужного трудового колективу. І все це, зрештою, перетворюється на бедлам, у якому змушені вчитися студенти, на який спокійно споглядають депутати і поважні чиновники від влади. Результат вище зазначеного передбачити неважко. Важко лише з тим погодитися чи змиритися.
Віктор Подаєв