Ця книга стала своєрідним продовженням попередньої – «То – біла гарячка Росії» (2015) і являє собою поетичний щоденник нашого часу, у якому зафіксовано і пережито, записано і передумано події, що болем відгукуються у серці кожного українця – війна з Московською імперією. Поет відкрито і відверто називає нашого вічного ворога – це Росія, хоч помічено, що навіть очільники нашої держави, амбітні політики і коментатори політичного процесу уникають цього, замінюючи ім’я ворога безликим «країна-агресор», «проросійські бойовики» тощо.
Це – не репортажі із зони бойових дій, не панорама донецького степу зі спалахами вогненних вибухів, чорними димами, нещасними руїнами. У віршах хронологічно закарбовано події і факти, які доносить до нас радіо, телебачення, інтернет. Ці події у багатьох на слуху, вони стають об’єктом жвавих обговорень, дискусій, оцінок, роздумів, і Михайло Пасічник – один із багатьох, хто не байдужий до того, що відбувається нині з Україною, один із коментаторів, інтерпретаторів поточних подій, але його коментарі та психологічні, інтелектуальні рефлексії огорнуті в поетичний стиль, улагоджені у віршовий ритм, тому є виразнішими, яскравішими. Вони ще й доступніші для масового читача, бо поет, здається, говорить словами і думами свої сучасників, які живуть у селі і місті, працюють, перебувають на пенсії, доглядають дітей чи онуків – і всі переймаються тривогою цих днів, коли горить і підпливає кров’ю схід України, загрожуючи перехлюпнутися і на інші простори.
Михайло Пасічник обрав для розмови із ворогом, з обдуреними московською пропагандою людьми, зі своїми земляками публіцистичну манеру, яка традиційно ще з давніх часів використовувалася поетами в українській літературі. Порівняно з попередньою книгою на цю ж злободенну тематику, ця збірка віршів багатша на узагальнення і символічні образи, проникливіше, емоційніша своїми безпосередніми реакціями на події та факти, і водночас вона мудра і послідовна, вона чітко розмежовує добро і зло, правду і кривду, щирість і фальш, силу духу і малодушність.
Домінанта стилю цієї книги – сатира та іронія, завдяки яким створюються образи політичних діячів, їхніх підлабузників та рабів, котрі бездумно роздувають небезпечний жар «руського мира». Деякі твори – це яскраві памфлети, героєм (антигероєм?) яких є натхненник відродження радянської імперії ВВП (Путін). Влучні і нищівні характеристики конструюються із застосуванням бурлеску, іронічного мовлення, влучних і дотепних висловів, метафор, сатиричних гіпербол та порівнянь. Такий стиль має свою специфіку: він спирається на конкретику сьогодення, морально-етичні критерії загальнолюдського виміру, на здоровий глузд і логіку, тому не передбачає надмірного поетичного вітійства, складних образів, прихованої семантики, езопівської мови, бо все, що відбувається нині у стосунках України з Росією – гранично прозоро, однозначно і ясно постало, як межа поміж білим і чорним. При цьому чітко означується авторська позиція – поета-громадянина, українця, патріота, для якого Україна – понад усе. Та Україна, на землі якої він народився, де проклав перші стежки, милувався її лісами і нивами, вклонявся могилам предків, що навіки лягли у цю єдину і найріднішу землю. Тому болить ї горе, тому думка і почуття рвуться і тріпочуть у ритмах і німих, бо він – ще й поет, якому дано опрозорювати сутність колективного буття, нести слово, як світло, і допомагати сучасникам бачити ясно те, що затуманюється чужими силами, заговорюється недоброзичливцями.
Провідний образ нової збірки – Надія. Цей образ асоціюється із незламною у московських застінках Надією Савченко і з надією на завершення війни та налагодженням нормального і заможного життя українців. Як би не було важко нам зараз, але всі наші помисли і діяння живить надія – такий пафос творчого доробку поета.
Нова книга Михайла Пасічника звернута до всіх. Не тільки до тих, хто розуміється на поезії, долучається до магії віршотворення, вловлює смисли і форми поетичних образів, а й до людей, котрі прагнуть почути правдиве і щире слово про те, чим почалося для України нове тисячоліття – незалежним шляхом до свободи і процвітання чи кривавою і тяжкою боротьбою за право бути собою та зберегти гідність у нових випробуваннях.
Петро Білоус
Доктор філологічних наук
[ad id=’11619′]
[ad id=’11152′]
