Чи варто в нинішніх умовах розвивати власну справу? Це питання цілком риторичне, відповідь тут одна – так, варто. Саме власна справа, тим більш успішна, здатна забезпечити власну родину. А також, що не так очевидно в умовах сучасної України, забезпечити громаду, в якій проживаєш, ресурсами на поточну життєдіяльність, перспективу на подальший розвиток. Хоч як не банально це звучить, але держава – це ми.
Успіх підприємця Олега Шевчука – це, насамперед, успіх слободищенської громади. Запитай жителів цього села на Бердичівщині, чи варто Шевчуку розвивати свою справу далі, отримаєш у відповідь якщо не німе здивування, то однозначне «так». Адже приватне підприємство «Слободище» не лише забезпечує стабільною роботою місцевих жителів, але й допомагає розвивати соціальну сферу села. Надходження до бюджету, благодійна допомога – це те, що нині складає надійний фундамент громади.
– Не скажу, що задумувався саме над цією стороною свого підприємницького життя, – каже Олег Антонови. – Ще лише стаючи на ноги, не маючи достатньо обігових коштів, ти вже мусиш чимось допомогти – просто сусідам, сільській громаді чи рідній школі. Це так в’їдається в твоє єство, що надалі вже не розділяєш бізнес на своє та громадське.
Сільські люди доволі прості, але вони далеко не простакуваті, як дехто вважає. Вони своїм життєвим досвідом швидко вирізняють ледаря від трударя, брехуна від людини слова. Тут якщо вже дав це слово, то тримай до кінця. Ця особливість натури Шевчука чітко спрацьовує – його потиск руки сильніший за печатку на папері. То ж люди свого часу довірили йому власні паї, а нині пожинають врожай у вигляді працевлаштованих селян, достойної заробітної плати, фінансової підтримки школи, релігійної громади, пересічних людей.
– Довіра людей – то сильна опора в роботі, – вказує Олег Шевчук. – Без неї нікуди. Саме за підтримки слободищан, їх умінню працювати вдалося реалізувати те, що вже маємо – і врожайні лани, і розбудову та розвиток м’ясомолочного напрямку нашого бізнесу (про це ми розповідали у попередніх номерах газети – прим. редактора). А нині активно працюємо над новим напрямком бізнесу.
Не так давно – на початку цього року визріла ідея зайнятись новою для ПП «Слободище» справою – розвитком свинарства. Ознайомились із поточною ситуацією на ринку, викупили десятиліттями занедбані ферми на околиці села Мирославка, віднайшли постачальників та монтажників необхідного обладнання (до речі, своїх, вітчизняних), розпочали повну реконструкцію. Вже за декілька місяців команда з декількох працівників запустила в роботу першу ферму на півтисячі поросят, через деякий час ввели в дію другу.
– Звичайно, ще прибутків не маємо, лише вкладаємо кошти, – зазначає керівник підприємства. – Але у планах до кінця року запустити чотири ферми, де на відгодівлі утримуватимемо до трьох тисяч свиней.
Олег Антонович із явною гордістю за результат показує діючу ферму, в якій для поросят організували автоматизоване утримання. Сучасне, світових зразків, обладнання не потребує значної кількості працівників. Автоматика сама слідкує за надходженням кормів та води, температурним режимом. До речі, воду тут використовують із власної артезіанської свердловини, адже від її якості залежить здоров’я поголів’я. Корми для відгодівлі – також власного виробництва, з ланів під Слободищами.
– У планах – побудова нової, як кажуть, з нуля, ферми на дві тисячі голів. Саме на це нині витрачаємо і кошти, і сили, і власний час.
Рішення обиратись до Житомирської обласної ради від політичної сили «Опозиційна платформа – За життя» визріло в Олега Шевчука не спонтанно. Адже саме ОПЗЖ не лише критикує владу, але й пропонує конкретну стратегію дій. Зокрема, в питаннях досягнення миру на Донбасі, щодо розвитку економіки, соціальної підтримки українців.
Олег Антонович Шевчук бачить свою нішу у вирішенні проблем аграрного сектору, оскільки отриманий свого часу досвід праці у владних структурах, досвід успішного підприємця дозволяють чітко розуміти не лише як працює влада, але й які важелі та куди направити, щоб отримувати необхідний як для економіки, так і для людей результат.
– Чи маю власну програму дій? Так, маю. В ній для себе і для людей чітко прописав порядок власних кроків та дій, спрямованих на те, щоб допомагати розвивати економіку. І не економіку загалом – це такі собі загальні слова ні про що. А економіку краю, який знаю не з чуток, а з власної справи. Бердичівщина, Андрушівщина, Ружинщина, Іванопіль з Краснополем – це та земля та люди, з якими спілкуюсь щодня, з якими працюю, дію. Не люблю пишномовних слів – вони ні до чого не приводять. Реальні справи – ось те, заради чого прийматиму владні рішення. Незабаром цей перелік дій, як складову моєї програми дій, представлю. А загалом, я глибоко переконаний у наступному: менше говорити, більше діяти, реалізовувати – і держава запрацює на благо громадян.
Анатолій ГОРОБЧУК
на правах реклами
