Олег Яценко — це відомий у Бердичеві та Житомирській області театральний діяч, режисер, актор і педагог, який активно розвиває молодіжний і аматорський театр у регіоні. Він очолює молодіжний театр «Ідейники» у Бердичеві. Цей колектив працює з обдарованими дітьми та молоддю, ставить сучасні вистави та бере участь у обласних і всеукраїнських проєктах.
Під його керівництвом юні артисти бердичівського театру неодноразово брали участь у творчих відборах і перформансах, зокрема у проєкті «Відсіч», присвяченому меморіалізації воєнних подій через мистецтво.
Олег Яценко також пов’язаний із Бердичівським музично-драматичним театром на Європейській, де бере участь у виставах як актор і режисер. Серед помітних робіт — постановка драматичного перформансу «Життя» (лютий 2024 року). Ця вистава, створена на основі реальних трагічних історій українських дітей під час повномасштабного вторгнення, поєднала понад 90 історій і викликала потужний емоційний резонанс у глядачів. Режисер разом із командою зробив акцент на правді війни, без романтизації. Виставу представляли й на міжнародному фестивалі в Тбілісі.
Активно займається педагогікою: працює з молоддю, проводить майстер-класи, тімбілдинги та творчі проєкти в Молодіжному хабі Бердичева.
Олег Яценко відомий сучасним, часто експериментальним підходом до театру. Його вистави поєднують драму, перформанс, музику (наприклад, з бандуристкою Світланою Ніконоровою) і глибокі соціальні теми. Він співпрацює з іншими акторами та митцями, зокрема з Денисом Кокорєвим. Глядачі та колеги відзначають емоційну силу його постановок, здатність торкатися болючих тем і виховувати в молоді патріотизм та емпатію через мистецтво.
Якщо коротко — Олег Яценко є однією з ключових фігур культурного життя Бердичева, який поєднує професійний досвід з ентузіазмом у роботі з молоддю та створює театр, що реагує на сучасні виклики України. Його діяльність допомагає зберігати та розвивати театральні традиції в регіоні навіть у складні часи. Сьогодні ми поговоримо з ним про новий проєкт, який він разом з командою реалізує у Бердичеві – інтелектуально-розважальну гру «Код нації».
Пане Олег, розскажіть, будь ласка, як виникла ідея створення інтелектуально-розважальної гри «Код нації»?
Ну, перш за все, багато спілкуючись з молоддю, маючи досвід викладача, педагога, ти прекрасно розумієш, що сучасна система освіти трішечки не справляється зі своїми завданнями. Мені здається, що за гаджетами, за тим, що молодь пригальмувала, мабуть, у своїй більшості розвиватися безпосередньо інтелектуально, виникла ідея спробувати щось нове. Спробувати доносити історичну та патріотичну інформацію до молоді безпосередньо через ігрову форму. Щоб змусити їх читати, дивитися якісь історичні фільми, вивчати освітні роботи.
Ми спробували завернути це все як смачну цукерочку в красиву обгорточку, щоб їм було цікавіше. Тому що вважаю – майбутнє України, майбутнє нашої молоді лежить зараз на нас. Щоб ми допомогли стати молоді розумнішою та ефектиною у житті. Мені важливо, щоб молодь розвивалася, мені важливо, щоб молодь вміла мислити, думати, для чого і що відбувається в місті, країні та світі.
Мені важливо, щоб навіть через ігрові аспекти підлітьки змусили себе замислитись над тим, а хто була ця історична постать? Щоб вони дізнавалися більше цікавого, тому що хто не пам’ятає своєї історії, не має свого майбутнього.
Це, мабуть, важливо. Наскільки важливо, будемо бачити. Зараз, спостерігаючи під час ігор за молоддю, є усвідомлення, що та чи інша дія допомагає їм мислити, змушує креативити, змушує викручуватись з тих ситуацій, з тих умов, які ми їх заганяємо.
Адже сенс всієї гри – особічно розвивнути кожного гравця. І мені дуже подобається бачити, коли діти приходять на гру замкнуті, не розуміючи, куди вони потрапили, і в кінці гри виходять зовсім іншими людьми. Вони, перш за все, усміхнені, щасливі та впевнені у собі.
Вони наповнені сенсом. І найголовніше, що вони щасливі, і вони перестають загружатися проблемами повсякденними. Їх перемикає момент азарту, їх перемикає момент того, що вони дізнаються щось нове, і вони щасливі від того, що, виявляється, вони можуть виходити на публіку і бути публічними.
Коли їхні очі запалюються під час гри, ти прекрасно розумієш, що ти рухаєшся туди, куди потрібно. Прекрасно розумієш, що кожна секунда, яку ти вклав в цей проєкт, приносить результат.
Головне те, для чого ми це робимо. В нас працює шалена команда однодумців над цією гроєю, кожен на своїй позиції, кожен намагається принести щось своє для того, щоб побачити той фінальний момент, коли дитина посміхається, коли дитина наповнена, коли дитина ловить якусь впевненість в собі.
Пане Олеже, я думаю, що більшість збердичівлян бачили в інтернет-виданнях, в ютубі, в соціальних мережах, короткі виступи молоді на грі “Код Нації”. Але вже, мабуть, можна якось зробити попередний підсумок. Бо, наскільки я знаю, закінчився груповий етап ігор, коли команди грали за те, щоб вийти у півфінал цієї гри. І, мабуть, спостерігаючі за переможцями, спостерігаючі за тим, як відбувалася ігра, ви якісь для себе зробили висновки, що треба змінити, що додати. Цікава ваша думка, які попередні підсумки ви зробили для себе?
На групові етапи, на стекові ігри ми робили головний упор в те, що ми будемо більше приділяти часу гумору, імпровізації, і лише дотично ми йшли такими конкурсами науковими, освітніми. Тому що хотіли спочатку, щоб молодь адаптувалася, ми хотіли, щоб команди відчували себе комфортно, подекуди незрозуміло для себе, але комфортно. Тому що всі конкурси у нас імпровізаційного характеру, всі конкурси залежали лише від дітей. На півфіналі ми для себе робимо висновок про те, що мабуть все ж таки потрібно більше відповідати назві, код нації, мабуть більше потрібно вкладати в ДНК, бо головною думкою цієї ігри є все ж таки національний розвиток.
І ми будемо робити більший упор на наукові конкурси, на конкурси, де дітям потрібно буде проявити свої знання. Знову ж таки, це буде більше імпровізаційного характеру, але якщо “немає в голові ті інформації”, буде важкувато викручуватися та вигравати. Ми для себе зробили велике відкриття, що наші діти доволі такі розумні і інтелектуально розвинені.
Ми хочемо спробувати надати можливість їм розкривати себе всебічно. Ми готуємо фінал, ми готуємо півфінальні ігри, які ось-ось відбудуться. І хотілося б, щоб вони нас вразили ще більше. Не лише гумором, не лише якимись знаннями. Хочеться від них почути їхню власну думку про те, що вони вивчили та зрозуміли.
Щоб вони спробували з боку оцінити всі ті події історичні родії, які відбувалися. Щоб вони спробували принести щось своє в будь-яку сферу науки. Неважливо, то біологія, то географія. Важливо чітке розуміння їх, їхньої думки. Ось це важливо. Також ми будемо розвивати з півфіналів ще більше лідерських якостей.
Тому що цей індивідуалізм зараз як ніколи потрібен. Хочеться, щоб кожен індивідуалізм проявляв себе якомога краще. Тому будуть певні зміни на півфінальних етапах.
Ми розпочнемо цю реформу, зміну наших правил, щоб кожен гравець був задіяний. Бо на перших групових етапах ми помітили тенденцію, що якщо команда шість основних і два запасних, то в більшості випадків троє, максимум четверо задіяних, інші сидять просто для кількості. А це не зовсім те, на що ми розраховували.
Взагалі перші групові етапи, коли проходили, більшість закладів освіти відправляли команди ініціативних, енергійних. Ті, що всюди і вся закривають всі дири. А коли вони зіграли в гру, вони зрозуміли, що, мабуть, трішечки помилилися, бо не завжди ті, хто активний і багато знають, можуть викручуватись.
Не завжди вони вміють вдало імпровізувати. Для нас в будь-якому випадку це великий бонус, що ці діти прийшли, вони зрозуміли, над чим їм працювати. І це не менш важливо. Але на півфінальне завдання буде стояти так, щоб кожен гравець команди приймав участь, щоб кожен гравець міг себе проявити. Ми змінили трішечки розминку. Ми прибрали деякі конкурси, додали новеньких конкурсів.
Уже більш на логіку, більш на знання і менше на акторську гру. Хоча одне не виключає іншого. Я гадаю, буде цікаво.
Це для нас перший сезон і ми експериментуємо. Ми шукаємо форму, ми шукаємо можливість покращити цю гру. І саме з-за цього ми після кожної гри задаємо питання учасникам, що б хотілося змінити безпосередньо їм. Бо це важливо.
