17 листопада. У залі Бердичівського суду проходить засідання. На лаві підсудних, винувато похиливши голову сидить підліток, на вигляд ще зовсім дитина.
Напроти, на лавках для слухачів сидять працівники навчального закладу, в якому навчається підсудний, захисники, друзі. Прокурор не голосно твердим, трохи хриплуватим голосом зачитує обвинувальний акт.
«19.09.2015 року приблизно о 22 год. неповнолітні Грищук Тарас (імена змінено) та Канів Дмитро знаходились на мосту, що проходить через річку Гнилоп’ять, який розташований неподалік монастиря Босих Кармелітів, що по вул. Володарського в м. Бердичеві.
В цей час в їхньому напрямку йшов Калинівський Микола Іванович. Коли останній порівнявся з Грищук та Канівим, неповнолітній Канів попрохав у останнього цигарку. На зазначене прохання Микола Іванович зупинився та поставив на землю свою спортивну сумку.
В цей час у неповнолітнього Грищук виник умисел на відкрите заволодіння вищевказаним майном. Реалізуючи свій злочинний намір, неповнолітній Грищук, скориставшись неуважністю власника, схопив вищевказану сумку та з місця скоєння злочину втік.
Таким чином, неповнолітній Грищук відкрито викрав майно належне Калинівському М.І., а саме спортивну сумку вартістю 250 грн., в середині якої знаходились: махровий рушник вартістю 80 грн.; металева кухонна миска вартістю 30 грн.; пластмасовий контейнер вартістю 10 грн.; коврик з бамбуку вартістю 75 грн.; коробка цукерок « Золотая птичка» вартістю 50 грн., чим заподіяв Калинівському матеріальної шкоди на загальну суму 495 грн.
Своїми умисними діями, які виразились у відкритому викраденні чужого майна, належного Калинівському, неповнолітній Грищук вчинив злочин, передбачений ст. 186 ч. 1 КК України /грабіж /.
Після кожного речення, напруга у залі засідань зростала все більше.
У Тараса серце колотилося, як відбійний молот. Адже ще рік тому, він жив спокійним і тихим життям у своїй рідній П’ятигірці і найстрашнішими «злочинами» були, у дитинстві, крадіжки з батьківських кишень дрібних грошей на солодощі. Не рідко за це отримував доброго прочухана, коли батько помічав втрати.
А зараз він вже не дитина і відповідальність, вже не за дитячі пустощі, може поламати йому все життя. Коли Тарас став це усвідомлювати, руки затряслися, а очі зрадливо заповнювалися сльозами.
Добре розуміли, що виправна колонія ще не виправила нікого, і наставники Тараса. Тому вирішили дати йому шанс на «нормальне» і чесне життя. Адже він, ще майже дитина і тільки розпочав свій життєвий шлях. І педагогічний колектив Бердичівського професійно-технічного училища № 4 звернувся до суду з клопотанням про передачу підлітка, їх учня на поруки колективу. Захисник підтримав вказане клопотання.
І суд підтримав цю пропозицію, врахувавши, що Грищук Тарас – раніше несудимий, скоїв злочин середньої тяжкості, характеризується позитивно, щиро розкаявся у вчиненому, добровільно відшкодував завданий збиток. Тому, вислухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд прийшов до висновку про можливість звільнення Грищука Т. від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею його на поруки педагогічного колективу, за умови, що він протягом року з дня передачі його на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку. Кримінальне провадження закрити.
Не знаємо, чи усвідомив Тарас до кінця, що його дитинство і юність могли в той день закінчитися. І на чотири роки, а можливо і на все життя – все змінитися. Та хотілося б, щоб ця подія стала для нього уроком, який навчить, що ніякі матеріальні цінності та підліткова нерозумна «бравада» не замінять людської свободи, чесного ім’я і життя на волі.
Жанна БЕРЕЗОВКА
[ad id=’11619′] [ad id=’11152′]
