Не дивлячись на те, що спочатку орієнтовним часом приїзду називали 14-у годину сьогоднішнього дня, бердичівляни все-таки дочекалися і зустріли своїх героїв – бійців гаубічного самохідного артилерійського дивізіону, раніше. Сталося це сьогодні зранку.
В рідне місто бердичівські бійці 26 бригади повернулися на відновлення своєї боєздатності.
З прапорами, з повітряними кульками, з піснями та вигуками «Слава Україні! Героям Слава!» бійців спочатку зустрічали на площі Сєдлєцькій учні, військові та просто перехожі, а потім вітали з приїздом у рідній військовій частині у районі Червоної Гори, де захисників зустрічали містяни з хлібом та сіллю.
На кожного дома чекали діти, дружини, матері, друзі та рідні, і неможливо було втримати сліз, дивлячись на радість та щирі обійми, які принесла ця довгоочікувана зустріч.
Стомлені, виснажені, але щасливі, оскільки вдома душевні та тілесні рани гояться набагато швидше.
Рішення піти в армію він прийняв ще тоді, коли не було ніякого конфлікту. Весною 2013 року закінчив навчання в університеті, отримав диплом і вирішив віддати свій борг батьківщині. Олександр Крижанівський має освіту журналіста і багато досвіду від побаченого та пережитого на війні.
«Я вважав, що це має зробити кожен чоловік. Прослужив майже півтора року, і коли настав час вибирати, або ж повернутися у військову частину, або залишитися у зоні АТО, коли всіх солдатів строкової служби виводили, я вирішив залишитися і разом з товаришами виконувати бойове завдання. Сьогодні 11 місяців і 2 дні, як ми виїхали з військової частини, скоро був би «ювілей», – говорить Олександр.
У зоні антитерористичної операції хлопець ще з 30 червня, був у Слов’янську, Краматорську, Сіверську, Дебальцевому, до того побував на Чернігівщині, під Кримом.
І ось тільки сьогодні повернувся. Важко психологічно усвідомлювати всю трагічність цих подій. Зараз настрій у хлопця «50 на 50», адже він розуміє, що зараз там відбувається справжнє пекло, і допомога бойовим товаришам дуже потрібна, але радіє, що зможе декілька днів провести з мамою, сестрою та нареченою. Скільки пробудуть в рідному місті – поки що невідомо, але думка про те, що хоч декілька днів близькі люди будуть поруч, гріє серце.
Бійці з Сходу країни привезли з собою декілька сувенірів, одним з яких став кіт Томас. Кошеня чорного кольору тепер житиме у родині військового і бердичівлянин його нікому не віддасть. Томас став справжнім другом –патріотом, який багато пережив з бійцями…
Кожного ранку ми прокидаємось з надією, що сьогодні все буде добре – ось нарешті настане момент, коли ми почуємо такі бажані, довгоочікувані слова, і стане спокійно і тихо на Сході нашої держави, де виборюється право на наше мирне і спокійне життя.
Але, на жаль, поки що такої інформації немає, ми чуємо лише про нові постріли градів, та людські жертви.
Однак є люди, які воюють за мирне українське небо. І їхня боротьба, те, що вони роблять – просто не можна ніяк оцінити. Те, що кожного ранку ми прокидаємося – повністю їхня заслуга. І, мабуть, просто не існує таких слів, якими можна було б висловити їм свою подяку.
Сила духу, яка дозволить успішно пережити будь-які труднощі, завжди залишатися переможцем – завжди з ними. І вона не залежить ні від фізичних даних, ані від якихось зовнішніх обставин. А силі духу наших бійців можна тільки позаздрити!
Слава Героям України! Слава Бердичівлянам! Слава Україні.
Олена СОНЯЧНА
