130 років з Дня народження.
26-ій окремій артилерійській бригаді, яка базується в Бердичеві, згідно З указом президента України №192/2019 від 6 травня 2019 р. присвоєно почесне найменування «імені генерал-хорунжого Романа Дашкевича» та вручено стрічку до бойового знамена з почесною назвою.
Народився Роман-Микола Дашкевич 6 грудня 1892 р. в містечку Тустановичі, тепер частина м. Борислава Львівської обл. в родині священника. Походив з давнього князівського роду Дашкевичів, відомого в Києві з XV–XVI cт. Після навчання в початковій школі в Тустановичах, навчався в Українській державній чоловічій академічній гімназії в Перемишлі, яку закінчив у 1911 р.
В 1911–1914 рр. навчався на юридичному факультеті Львівського університету. В студентські роки брав активну участь в українському громадському та освітньому русі в Галичині, відразу з початком навчання очолив просвітній гурток при Львівській філії товариства «Просвіта», культурно-освітню комісію «Українського Студентського Союзу», входив до головної ради союзу.
На початку Першої світової війни мобілізований (липень 1914) до армії Австро-Угорської імперії. У 1915 р., будучи старшиною артилерії австрійської армії, потрапив у російський полон й інтернований в Сибір та Забайкалля. Після Лютневої революції в Росії (1917) втік з табору військовополонених і дістався до Києва.
В січні 1918 р. було сформовано І курінь Січових Стрільців під командуванням Євгена Коновальця ― найбільш боєздатну військову частину Центральної Ради, в якому Дашкевич став командиром Гарматної батареї та очолив Стрілецьку раду.
У січні – лютому 1918 р. батарея брала участь в запеклих боях з червоноармійськими частинами, які рвалися до Києва, а в березні 1918 р. ― у визволенні міста з-під більшовицької окупації. Після встановлення в Україні влади гетьмана Павла Скоропадського і роззброєння німецьким командуванням куреню, Дашкевич сформував стрілецьку батарею при Запорозькому гарматному полку, який розташовувався на Харківщині. Наприкінці серпня 1918 р.
Роман Дашкевич командував гарматною батареєю у складі відновленого полку січових стрільців у м. Білій Церкві. Збройне повстання проти гетьмана П. Скоропадського почалося 16 листопада 1918 р. виступом Січових Стрільців у Білій Церкві. У складі передового загону, який рухався на Київ, був бронепоїзд під командуванням сотника Р. Дашкевича. 14 грудня Січові Стрільці ввійшли до Києва. Гетьман П. Скоропадський зрікся влади. Було відновлено Українську Народну Республіку.
У березні 1919 р. з утворенням Корпусу січових стрільців у м. Проскурові (тепер м. Хмельницький) у чині полковника командував Гарматною бригадою Армії УНР. Станом на 1919 р. Роман Дашкевич вже сформував повноцінну артилерійську бригаду для Січових Стрільців (4600 бійців та 70 гармат). Сформовані артилерійські підрозділи брали активну участь у Бердичівській наступальній операції Корпусу Січових Стрільців. Також ним було сформовано кілька батарей для інших військових частин: для 3-ї Залізної дивізії, Чорноморському кошу, «Запорізькій Січі» отамана Юхима Божка, а також два гарматні полки для Галицької армії.
Бої за Бердичів.
Зранку 27 березня сили 1-го та 3-го полків Січових Стрільців з артилерійською підтримкою розгорнули перший наступ на Бердичів. У результаті вдалось захопити залізничний вокзал та західні околиці міста. Цілий день бої йшли зі змінним успіхом. Утім закріпитись на передмісті таки не вдалось. Січовим Стрільцям довелось відступати. Загальні втрати корпусу під час цієї операції становили 45 старшин і 127 стрільців.
Своєю чергою, більшовицькі сили укріпили свої позиції на околицях міста, підвозили резерв та призначили нового командувача оперативних дій із захисту Бердичева М. Щорса. Для цієї операції М. Щорсу підпорядковувались 2-й Таращанський полк, 6-й, 9-й, 10-й, 21-й стрілецькі полки та 5-й кавалерійський полк.
Наступного дня бої на підступах до Бердичева продовжувались. Стрілецьке командування почало вести бої не по залізничних коліях, а розкидало сили по лісовій місцевості, полях та ярах, сподіваючись проникнути у тил. У результаті ввечері 29 березня Січові Стрільці почали домінувати. Сили М. Щорса втримували Бердичів з останніх сил. Вирівняв ситуацію прибулий вночі ще один більшовицький батальйон. Корпус Січових Стрільців теж отримав значні людські поповнення — кілька тисяч галичан-добровольців, що прибули до Армії УНР згідно з домовленістю між С. Петлюрою та командуванням УГА. 1 квітня Січові Стрільці після сильної артилерійської атаки пішли в наступ і вдруге вступили у місто. Як і першого разу, їм вдалось опанувати передмістям та станцією Бердичів. Утім укомплектовані галичанами курені відмовились битись з більшовиками і самочинно залишили позиції, змусивши й інші підрозділи відступити.
Зранку 2 квітня розпочався третій наступ на Бердичів. На 12 год 1-й та 3-й полки після артилерійського обстрілу підійшли до передмістя. У той час 5-й полк підійшов до с. Райки, де на полк раптово напала більшовицька піхота. Частині полку вдалось відступити, а решта потрапила в полон, втопилась в озері та була обстріляна. За спогадами Р. Дашкевича, втрати корпусу у цій операції становили близько 1500 стрільців. План командування Армії УНР не вдалось реалізувати. Корпус Січових Стрільців разом з силами Північної групи, тримаючи оборону, почав відступати на захід.
Нове життя
На початку грудня Корпус саморозпустився, і Р. Дашкевич разом з багатьма вояками Армії УНР опинився в еміґрації.
14 липня 1920 р. у Відні одружився з Оленою Степанів, у подружжя народився син Ярослав, згодом відомий історик (13.12.1926 – 25.02.2010).
Р. Дашкевич написав спогади «Початки Українських Січових Стрільців» та «Артилерія Січових Стрільців у боротьбі за Золоті Київські ворота», які у 1950-х – на початку 1960-х років публікували діаспорні часописи «Народна воля» (США) та «Вільне слово» (Канада).
В Австрії Роман Дашкевич залишався до кінця життя, помер 11 січня 1975 р., похований у місті Куфштайні.
15 червня 2008 р. у соборі Святого Юра у Львові українська громадськість прощалася з генерал-хорунжим Армії УНР, адвокатом Романом Дашкевичем, останки якого перевезли на Батьківщину з австрійського містечка Куфштайн через 33 роки після його смерті. Того самого дня прах генерал-хорунжого поховали на Личаківському кладовищі на полі почесних поховань.
Лариса Коломієць, науковий співробітник Музею історії міста Бердичева
