Сергій Варакін має позивний «Смайл». До війни був успішним підприємцем у Бердичеві. З 2014 був волонтером, нині — командир взводу снайперів 58-ої ОМПБр імені гетьмана Івана Виговського. Він розповів Конотоп.City, чому став військовим та якою має бути сучасна армія.
«Мій бізнес почав працювати на АТО»
Коли на нас напала Росія, армія була в жахливому стані: не було ні автомобілів, ні техніки, ні зброї, ні танків, ні літаків. Волонтери, меценати, військовослужбовці все відновлювали швидкими темпами.
Весь мій бізнес почав працювати на АТО. Більшість цих коштів витрачалися на вартісні бронежилети, каски, рації, автомобілі. Ми разом із друзями та простими знайомими внесли в армію близько 20 млн грн.Якщо кожен буде старатися на своєму рівні розвивати армію — все буде добре
Мій однокласник, Саша Єрмошин, запропонував разом приєднатися до волонтерської організації «Крила Феніксу», яка займалася забезпеченням армії технікою, продуктами, ліками тощо.
З того моменту допомога почалася мільйонами. Були ситуації, коли ми по три рази на тиждень їздили в АТО, потрапляли під обстріли. Волонтери на великій відстані могли вирішувати складні питання у короткі терміни.
«Я маю воювати заради життя»
Молоді бійці, які потрапили в армію нещодавно, не знають, що таке 2014-ий рік. Це — коли в день помирало по 50, 70, 100 людей. Ми тоді, як волонтери, вивозили померлих. У той момент, я зрозумів, що маю також воювати. Заради життя.
Командир 58-ої бригади запропонував мені офіційно підписати контракт, стати командиром взводу снайперів.В сучасній армії не має бути старого і непотрібного статуту. Має бути колектив однодумців, який разом іде до однієї мети та живе по совісті. Але більшість про це забуває
У свій взвод я забрав всіх, хто мені були потрібними. Наприклад, я взяв дівчину з батальйону «Дніпро», друзів «перетягнув» з інших підрозділів. У моєму взводі ніхто не вживає спиртне, а в наших умовах це дуже важливо.
Ми намагаємося знайти кращі снайперські гвинтівки, купуємо оптику. Ми вже навчилися трішки воювати — і знаємо, що можна просити у волонтерів та у держави.
Ми часто їздимо на тренування. У нас багато друзів — альфа, спецназ. Вони діляться з нами своїм досвідом, щоб ми їхали на фронт максимально підготовленими.
«Якщо в країні війна, необхідно допомагати чим можеш»
Багато друзів мене не розуміють. Вони такі ж фінансово забезпечені люди. Запитують: «Що я маю на війні?». Нічого, окрім того, що втрачаю. На війні я втратив бізнес, розвівся з дружиною, яка не прийняла його втрату.
Нам, людям, які можуть воювати навіть без заробітної плати, дуже складно дивитися на реформи нової армії. Єдине щастя для нас — нашою бригадою керують не «паркетні» офіцери, а бойові, які пройшли пекло, яке було у 2014 році: Сергій Заболотний, Михайло Драпатий, Дмитро Кащенко.
Анна ЮРЧЕНКО
