Четвер, 28 Березня, 2024
spot_imgspot_img
ГоловнаНовиниВійнаСховатися від війни: спогади біженців, що жили у готелі Дежа Вю, у...

Сховатися від війни: спогади біженців, що жили у готелі Дежа Вю, у Бердичеві

Надзвичайніи БердичівНадзвичайніи Бердичів

Бердичів з початку війни став місцем, де знайшли собі житло та порятунок тисячі мешканців Києва та області.

Василь Токарчук каже, що найкращий спосіб зрозуміти його життя на початку війни у Бердичеві, це подивитися комедію «День бабака» 1993 року.

«Я почуваюся Біллом Мюрреєм, щоранку встаю в тому самому готельному ліжку й щодня повторюю одні й ті самі ситуації», — пояснює керівник багатонаціональної технологічної компанії в Києві.

З 9 березня Токарчук і його сім’я перебували в готелі під назвою Дежа Вю в Бердичеві, місті з населенням 75 000 жителів, розташованому за 130 км від столиці України Києва. Його план був у тому, щоб залишатися в кімнаті 301, поки не буде безпечно повернутися до столиці.

Іронія назви готелю не уникла ні його, ні дев’яти інших сімей, які жили в Дежа Вю у той буреломний час. Усі вони прибули з Київської області, намагаючись врятуватися від наступу росії на Україну. Кожен день вони віталися на кухні, чи коли проходили один повз одного в коридорах, або курили біля входу в будинок, або в продуктовому магазині навпроти, де продавали в’ялену рибу, хліб, сир і давали наповнювати місткості водою.

Готель Дежа Вю, Бердичів

Деякі майже не виходили із готельного номера, як молода жінка, одягнена в стилі панк, яка ховалася зі своїм котом.

«Можливо, ми не подружилися б з іншими гостями, тому що ми комп’ютерні інженери й трохи замкнуті в собі, а може, це тому, що обставини не ідеальні, щоб заводити друзів», — каже 36-річний Денис Макаров, батько наймолодшого на той час гостя готелю, дворічного  Леоніда.

Леонід – єдиний гість готелю, який тоді порушував монотонність закладу. Він кричав, тікав і плакав, але всі пильнували, щоб він собі не нашкодив.

«Він не розумів, що відбувається, він не знав, чому ми тут зачинилися», — каже його мама Альона. «Для нас стало полегшенням, що не потрібно пояснювати це йому, тому що я не знаю, чи зможемо ми це зробити».

Денис і Альона працюють повний робочий день за комп’ютером, а Леоніду швидко набридає перегляд мультфільмів.

«Наше життя складалося з того, щоб поснідати, попрацювати, трохи погуляти містом, повечеряти, ще трохи попрацювати та поспати», — каже Денис.

«Вихідні — це був час, коли у нас найбільше вільного часу для Леоніда, і саме тоді ми можемо зняти з нього iPad».

У готелі було ще двоє дітей – Юра та Андрій, діти Василя та Світлани Токарчуків. Вони 10-річні близнюки. Вони також проводили багато годин, прикуті до своїх екранів, граючи у відеоігри на дивані у холі готелю.

«Там у них було краще покриття Wi-Fi, ніж у кімнаті», — пояснює їхній батько.

Токарчуки вирішили втекти 24 лютого, лише через 24 години після того, як президент росії путін почав наступ на Україну. Вони швиденько зібрали в машину все, що могли, і поїхали до будинку на дачі, який належить батькові Василя, Олександру Токарчуку. Будинок знаходився біля міста Макарів, усього за 70 кілометрів на захід від Києва. Але російські війська окупували територію, і незабаром родина почула обстріл.

У той день, коли побили вікна, вони вирішили забратися ще далі від столиці. На городі одного з сусідів російські війська вбили трьох чоловіків, які намагалися перешкодити їм пограбувати магазин, каже Токарчук.

Як розповіла портьє готелю, найбільший попит на заклад був у період з кінця лютого до початку березня, коли десятки тисяч мешканців Києва покинули зону конфлікту на півночі та сході країни.

«Вакантних місць не було ні тут, ні в будь-якій приватній квартирі в Бердичеві, — каже вона, – сьогодні з 39 номерів готелю зазвичай зайнято близько десятка. Не всі гості тут надовго, деякі просто проїздом”.

Повертаючись до Києва, Лео Каллаш провів одну ніч у «Дежавю». Він возив гуманітарні вантажі, який збирав у Словаччині, за 650 кілометрів. Війна для нього означала тоді поїздки між столицею та країнами ЄС на кордоні України.

Чому ж гості Дежа Вю тоді вирішили залишитися в Бердичеві? На заході України були безпечніші міста. Одна причина, кажуть, – близькість до Києва, інша – вартість: від 15 до 30 євро за добу залежно від розміру кімнати.

«У західних регіонах, таких як Львів чи Закарпатська область, ціни дуже зросли, багато хто заробляв на війні», – кажуть люди.

Микола Терентійович з дружиною проживали у готелі завдяки групі волонтерів, які покривали витрати. Терентійовичу 85 років, і його рутина в готелі була зосереджена на тому, щоб вийти покурити та побалакати з охоронцем. Він народився перед Другою світовою війною, але не хоче багато говорити ні про своє дитинство, ні про радянський союз, ні про російське вторгнення, яке вигнало його з дому.

Щодня після обіду, якраз перед комендантською годиною, він викурював свою останню сигарету та йшов до фоє готелю, щоб висловити ті самі занепокоєння дружині, що й напередодні: він сумував за своїм селом і не хотів померти далеко від нього.

Ось так запам’ятали наше місто люди, яки втікали від війни 24 лютого 2024 року.

Новини Бердичева

Новини Бердичева

Читайте Новини Бердичева у Telegram

Публікуємо найцікавіші статті, події та конкурси. Ми там, де наші читачі!

Новини по темі

Останні Новини