Вважається, що бердичівська трагедія 1941 року стала чи не першим масовим геноцидом єврейського населення в Європі та Радянському Союзі у часи 2-ї Світової війни. За 2,5 роки нацистської окупації у місті було знищено близько 38,5 тис. осіб. Із них майже 30,0 тис. складали євреї. Щороку всередині вересня бердичівляни збираються на місці, де розташовувалося єврейське гетто, аби вшанувати пам’ять безневинних жертв гітлерівського терору.
Жорстокості та вандалізму завжди протистояли мужність і благородство. Сотні представників різних національностей, ризикуючи життям власним та своїх родин, рятували євреїв від неминучої смерті. «Хто рятує одне життя, рятує цілий світ»… В Єрусалимі, на Алеї Праведників світу, чимало дерев висаджено і на честь мешканців Бердичева. Ось і 4 серпня 2020 року у міському Театрі на Європейській ізраїльські дипломати урочисто відзначили дві родини Праведників світу.
Задля збереження пам’яті про мучеників Голокосту встановлено пам’ятники та пам’ятні знаки. У 2015 році, за ініціативи міського голови Василя Мазура, у Бердичеві запрацював Музей єврейства. Минулого року у рамках проєкту «Захистимо пам’ять» меморіальна сторінка міста поповнилася новою сучасною постійно діючою виставкою, присвяченою подіям Голокосту у Бердичеві.
Своїм святим обов’язком вважають у місті збереження пам’яті задля виховання прийдешніх поколінь у дусі толерантності та поваги до представників різних національностей – заради миру на усій землі.
Пророк опинився у долині, встеленій людськими кістками. Заціпенів ошелешений, доки не почув голос із Неба: «Чи можуть ці кістки ожити?»… Цю біблейську історію рабин м. Бердичева Аківа Нємой згадав, стоячи колись біля могили, розритої вандалами, котрі, шукаючи цінності, викидали на поверхню людські кістки. Рабин переконаний: поки сухі кістки вчать нас чомусь, змушують замислитися, зробити висновки, їх можна вважати живими. І життя цих кісток залежить від людської пам’яті…
Карантинні обмеження не дали зібратися біля пам’ятних знаків страченим євреям та Праведникам світу більш чисельною кількістю. Але ті, які прийшли, схилили голови у хвилині мовчання та молитві за спокій своїх земляків. Вони поклали квіти. Це вже сучасна багаторічна бердичівська традиція, і, за переконанням міського голови Василя Мазура, так має бути у Бердичеві. Щоби пам’ятали та шанували діти, онуки, правнуки. Щоби наступні покоління цінували та берегли життя. Ця традиція, вважає Василь Мазур, породжує відчуття єдності серед тих, хто прагне жити у мирі, ростити дітей, віддано й натхненно працювати на рідній землі.
