Юлія Тимошенко знову у бою. З владою та «Нафтогазом». За ціну на газ для пересічних українців.
Коли можновладці починали цю війну, вони, вочевидь, розраховували залякати громадян «великим і страшним» МВФ, який не дасть Україні грошей, якщо вона не погодиться збільшити тарифи. Залишивши за дужками той факт, що тарифи для населення – це фактично ціна власного, українського газу, який НАК «Нафтогаз» і так продає українцям вдвічі дорожче.
Проте розовощоким керівникам НАК і цього виявилося замало. Вони вирішили «зрубити грошенят», і «штовхнути наліво» вітчизняну газотранспортну систему чи хоча б її половину іноземцям. Під виглядом металобрухту – на який нібито перетвориться ГТС після того, як росіяни почнуть транспортувати газ через «Північний потік – 2». Ціна оборудки й справді «бросова» – позбутися національного надбання влада готова з ціну в 20 раз меншу, аніж насправді коштує ГТС.
Але Юлія Тимошенко виявила пильність. Ще влітку, коли влада тільки починала заводити пісню про «неминучість» подорожчання газу, вони привселюдно оголосила, що підстав для цього немає. Ціни треба не підвищувати, а знижувати. І пояснили як – навести лад на ринку,збільшити пропозицію і прибрати корупційні «схеми».
А минулої п’ятниці завдала удару газовій монополії. Викривши аферу з приватизацією ГТС. Адже вітчизняна «труба» аж ніяк не металобрухт, наголосила Тимошенко, бо приносить Україні біля 3 мільярдів доларів щорічно. Якщо скоротиться транзит з Росії – її цілком можна наповнити вітчизняним газом, тільки розвідані запаси якого складають біля трильйону кубометрів. Чому Україна сьогодні добуває трохи більше 20 мільярдів кубів замість нещодавніх 60 – це теж запитання до «Нафтогазу». Та й до керівництва країни, яке призначило таких «диво-менеджерів».
Тимошенко впевнена, що владу тривожить зовсім не майбутнє ГТС. Просто на Банковій усвідомлюють, що в кріслах не втриматися і за півроку треба поцупити усе, до чого тільки дотягнуться руки. «Українські владні щури починають бігти з корабля, забираючи все, що можуть винести. Це – дембельський акорд”, – заявила лідер «Батьківщини».
Але чи потрібні українцям такі спритні менеджери на чолі «Нафтогазу»? Та й сам «Нафтогаз», що перетворився на корумпованого посередника, який продає українцям український же газ за монопольно високими цінами? Тимошенко впевнена, що жодної потреби в цьому нема. Тому попередила – після виборів компанія- посередник буде ліквідована. Й, оскільки разом з нею усунуть корупційні «схеми», це дозволить знизити тарифи для громадян щонайменше вдвічі.
Зрозуміло, що керівникам НАК така перспектива не сподобалася. Тимошенко вони вчергове звинуватили у «популізмі» і «підіграванні темним силам». А коли стало зрозуміло, що переконати українців в тому, що платити більше – вигідно і корисно, не вдалося, вдалися до шантажу. Мовляв, в разі ліквідації компанії, вони не отримають боргів «Газпрому» за рішенням Стокгольмського арбітражу.
Але Тимошенко – не з тих, хто піддається на залякування. Спротив «Нафтогазу» лише зміцнив її у намірах навести лад. «Росія і “Газпром” заплатять все до останньої копійки, – запевнила лідер «Батьківщини» того ж дня. І додала – «всі отримані гроші підуть не на мільйонні премії керівництву “Нафтогазу” та не в кишені корумпованої влади. Ці гроші – для людей».
Враховуючи, що саме напередодні один з керівників газової монополії поквапився перевести отримані ним гроші на рахунки в в альпійській державі Ліхтенштейн, попередження вийшло цілком конкретним. Мовляв, можна не ховатися, Тимошенко і в Альпах знайде.
Сергій Кравченко
