22 травня 1861 року стало визначною датою в історії української культури.
Саме в цей день на Чернечій горі поблизу міста Канева відбулося перепоховання генія української літератури, Тараса Григоровича Шевченка. Цей подія мала велике значення для українського народу, який шанує Шевченка як національного героя та символ своєї культурної ідентичності, повідомляють Новини Бердичева.
“Тарас Шевченко, видатний поет, художник і громадський діяч, помер у Санкт-Петербурзі 10 березня 1861 року на 47-му році життя. Його тіло було поховане на Смоленському кладовищі у Петербурзі, але вже за життя поет висловив бажання бути похованим на українській землі. У своїх творах він написав: “Як умру, то поховайте мене на могилі серед степу широкого на Вкраїні милій…”, – йдеться у повідомлені.
Це бажання Шевченка стало відомим його друзям та шанувальникам, і вони робили все можливе, щоб здійснити його волю. Двомісячні переговори і клопотання завдяки Михайлу Лазаревському, близькому товаришу поета, призвели до узгодження перевезення його праху в Україну.
Українська громадськість з нетерпінням чекала на прибуття звідти могутнього праху Великого Кобзаря. Нарешті, 21 травня 1861 року тіло Тараса Шевченка було доставлено до Києва, де відбувся невеликий церемоніальний прийом.
На наступний день, 22 травня 1861 року, процесія, яка складалася з тисяч прихильників, громадських діячів та представників українського інтелектуального середовища, рушила на Чернечу гору. У той день небо над Каневом було затягнуте сірими хмарами, а дощ зі сльозами супроводжував усю цю траурну подію.
Міський голова Бердичева, Сергій Орлюк, разом з заступницею Оленою Петрівською та керуючою справами виконавчого комітету Ларисою Котнюк очолили урочисту ходу. Вони провели покладання квітів із сумом і повагою, сповненими великої шану до Великого Кобзаря . Цей жест був символом визнання величі Тараса Шевченка і його внеску у розвиток української культури та ідентичності.
Підніжжя пам’ятника Шевченку на Чернечій горі стало місцем його остаточного поховання. Тут Шевченко знайшов спокій, який був йому обіцяний, і став невмирущим символом національної гордості та незламності українського народу.
Перепоховання Тараса Шевченка на Чернечій горі стало не лише траурним актом, але й актом національного об’єднання. Воно нагадало українцям про важливість збереження культурної спадщини та самобутності, про необхідність боротьби за свободу і незалежність. Сьогодні це місце стало паломницьким для багатьох українців, які приходять сюди, щоб вшанувати пам’ять великого поета і побачити місце його останнього спочинку.
Перепоховання Тараса Шевченка на Чернечій горі стало символом його вічного об’єднання з українським народом. Його поезія продовжує жити і надихати покоління за поколінням, а місце його поховання стало святим місцем, яке наповнює серця українців гордістю та патріотизмом.
