Через горнило війни на Сході пройшло дуже багато наших хлопців, адже серед жителів міста Бердичева та району чимало відважно встали на захист рідної землі. Хтось пішов по повістці, хтось – добровольцем, одні повернулися до рідної домівки після служби, другі обрали для себе професію військового і донині захищають нашу землю від ворожих зазіхань. Усі вони різні за характером, віком та професією, однак їх об’єднує патріотизм та любов до України. І прикро, що повертаючись додому, учасники АТО не завжди знаходять підтримку з боку сусідів чи колишніх приятелів.
Ще гірше, коли солдата, який пройшов весь жах війни, побував у пеклі, отримав серйозне поранення та все ж вцілів і повернувся додому живим, жорстоко вбивають п’яні нелюди. А інші починають поливати брудом вже мертву людину, яка більше не може себе захистити, чим завдають ще більшого болю для рідних та близьких вбитого.
Майже рік тому 23 лютого 2018 року трагічно загинув житель села Малосілка Бердичівського району, учасник АТО Андрій Писаренко 1984 року народження. Загинув від рук нелюда, який забив хлопця до смерті у присутності чисельних свідків, жоден з яких не зробив спроби зупинити знущання та побиття. А після смерті хлопця ще й почали розпускати про нього чутки, які радо підхопили інші. Про те, якою чудовою людиною був Андрій Писаренко, згадували у його рідній школі в селі Малосілка Бердичівського району у четвер, 21 лютого, де на його честь провели годину пам’яті та відкрили Меморіальний стенд. Розповідаючи про цього молодого хлопця, який пішов з життя у розквіті сил, викладачі, рідні та близькі не можуть стримати сліз: настільки сильним і досі є їх горе.
Андрій Писаренко народився у багатодітній родині в селі Малосілка Бердичівського району, в 1990 році пішов до місцевої школи, яку закінчив у 1999 році. Освіту здобув в Тульчинському сільськогосподарському технікумі, потім працював у місцевому господарстві. Був спокійним, врівноваженим та доброзичливим хлопцем, як то кажуть – на всі руки майстром. В жовтні 2006 року був призваний на строкову військову службу до лав ЗСУ, яку проходив в артилерійській частині на Закарпатті.
Удруге йому довелося послужити вітчизні в березні 2014 року, коли прийшла повістка від військкомату під час І хвилі мобілізації. Андрій не вагався ні секунди – так почався його бойовий шлях у складі 26-ї артилерійської бригади. Пройшов пекло війни, був серйозно поранений у липні 2014 року (хлопця оперували просто на полі бою), але після госпіталю знову повернувся на службу. Демобілізувався у березні 2015 року, і одразу ж пішов працювати на хлібозаготівельне підприємство у сусідній Скраглівці. Мріяв створити сім’ю, та – не судилося, адже в 2018 році його вбили у будинку односельчанина. Як кажуть місцеві, вбили за те, що відмовився випити за 23 лютого…
Під час години пам’яті, яку провели у загальноосвітній школі села Малосілка, про Андрія Писаренка тепло згадував директор школи, який знав хлопця з дитинства, його бойовий побратим Валерій Гудецький, рідні та близькі. Варто зазначити, що пам’яті Андрія Писаренка присвятив свій вірш бердичівський поет та публіцист Анатолій Кондратюк, з яким вони були сусідами. Відтепер фото Андрія, його біографія та цей вірш будуть прикрашати фойє його рідної школи, щоб ніхто не забував про невинно загублене життя українського патріота. Якого вбив не ворог, не снаряд чи куля снайпера – а ті, кого він пішов захищати на фронт, замість кого воював та отримав поранення…
Денис ЗАРЕМСЬКИЙ
