Два останні дні провів в поїздках: Чуднівський район Житомирщини та Хмільницький – Вінничини. Враження гнітючі. Наче дійсно подорожував країною Навпаки: доглянуті поля і приречені на вимирання села. Догосподарювалися…
Вмикаю комп’ютер – і бучу розмови про необхідність створення ринку землі в Україні. Для кого? Для тих, хто наразі активно експлуатує українські чорноземи? Якщо так, тоді все зрозуміло: вони потратились уже на енергонасичену та широкозахватну техніку і змушені час від часу обминати під час обробітку сільськогосподарських угідь українські села, кладовища, криниці, дороги. А так хочеться, щоб та техніка працювала по прямій, не обминаючи нічого кілометрів 10 – 20 хоча б… Хочеться оліхархам. А українському народу, яка користь з того?
Влада залишається стороннім спостерігачем. Все вирішується десь дуже – дуже далеко. А на місцях зрозуміло, діє “золоте” правило: ” Лежати – боятись”.
Якби влада хотіла дійсно блага українському народу і державі Україна, то спочатку навела б лад з використанням земель, зі сплатою земельного податку та орендної плати.
В Україні сьогодні “гуляють” мільйони гектарів необлікованих земель, а це мільярди гривень потенційних стабільних надходжень до бюджету.
Чому з року в рік на це тупо закриває очі ціла армія держслужбовців, уповноважених на виконання саме цих функцій? Відсутня політична воля? Чи чийсь злий намір?
Складається таке враження, що єдине, що заважає олігархам в Україні – це український народ. Ми з вами. І наплювати їм на усе заради своїх надприбутків.
Але ж нам не наплювати. Бо це наша з вами Україна. Україна, а не країна Навпаки.
